СЦЕНАРІЇ СВЯТ

                               Інтелектуально - розважальна гра "Що? Де? Коли?"

"Відомий і невідомий Шевченко"

З дитячих літ ми знаємо, що березневі дні – то Шевченкові дні. Адже в цю весняну пору вшановується пам'ять національного генія українського народу. 

І сьогодні, вшановуючи його пам'ять, ми знову і знову будемо говорити про Шевченка, про його невмирущу славу, він сам, своїми творами буде промовляти до нас.

Тож  запрошую вас взяти участь у нашій інтелектуальній грі «ЩО? ДЕ? КОЛИ?» за життям і творчістю Т.Г.Шевченка, яка має назву «Відомий і невідомий Шевченко».

   

І Тур

1. Кажуть, що ім’я, яке дають дитині під час хрещення, багато в чому визначає її характер і майбутню долю. Що означає ім’я Тарас ?

Відповідь: бунтівник
 2.  Вона – це ідеал українського патріотизму. Про власну велику простору НЕЇ пише й Шевченко, і Куліш, і галицькі будителі. Наведіть українське прислів’я, де фігурує вона, в якому характеризується певний інформаційний стан промовця.
           Відповідь: Моя хата скраю, я нічого не знаю.

3. Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, він підібрав її на дорозі й вона стала йому опорою. Пізніше поет встромив її в землю на солдатському городі і з неї виросло перше дерево у Новопетровську, а пізніше й сад. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка. Назвіть цей предмет.

           Відповідь: вербова палиця

4. Більшість зображень Шевченка після заслання показують його саме так. Це було зумовлено модою, яку в кінці 50-х років ХІХ століття «пустила» українська діаспора Петербургу. Багаті поміщики вважали «шиком» прогулятися столицею в такому вигляді. Тому такий вигляд – данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.

Що мається на увазі під висловом тогочасна мода?

              Відповідь: шапка і кожух

5. Понад 30 років праправнук Шевченка,відомий композитор, працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду». У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300 осіб, відомих і безвісних, які мешкають в Україні, Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції і зокрема у Кирилівці, Моринцях, Звенигородці. Хто він?

Відповідь: Микола Лисенко

6. У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість вказала на це. Що саме?

           Відповідь:«Кобзар» Шевченка

7. Жінка, з якою мріяв одружитися Шевченко, таки переїхала до нього у Канів, але вже після смерті поета. Саме її сучасники звинувачують у тому, що вона вкоротила віку поетові своєю зрадою з репетитором, якого Шевченко найняв для неї. Згодом вона вийшла заміж за перукаря Яковлєва, котрий незабаром спився і помер. Жінка залишилася сама й вирушила в Канів спокутувати гріхи. У місті вона винайняла недороге житло й щодня, одягнена у все чорне, ходила на Тарасову могилу. Хто ця жінка?

        Відповідь: Ликера  Полусмак

8. Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану, за стіною якого жив митець і попросив зробити це. Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити тортури. Та Шевченко не здавався й вигукував:

- Ні, ні, шкварте! Я це дуже люблю!

Що благав припинити Костомаров?

                 Відповідь:  Грати музику

 9.  Перебуваючи в Яготині в Репніних, Тарас Григорович користувався  увагою як відомий уже на той час український поет. Один панок, що був тут у гостях, усе ж ставився з погордою до недавнього кріпака. Знайомлячись з ним, подав йому мізинець. Шевченко весело промовив: “Ой, та навіщо мені так багато? Нате вам півпальця здачі, і простяг пану …                    Відповідь: дулю

10.  Приятель Шевченка О. Чубинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково робити це.

- А не хочеться мені цього робити ,щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо. Що не любив робити Шевченко?
                   Відповідь: Одягати фрак

ІІ тур

1. Одного разу сусідська панночка, бажаючи сподобатись відомому поетові і художнику, вперше в житті одягла селянську вишиту сорочку, знявши її зі своєї служниці. Той одразу помітив, що на дівчині не своє вбрання, але змовчав.
       Панночка довго розказувала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні, хвалила поезії Шевченка. А потім раптово спитала:

- Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?
- Справді, ви красива дівчина, та ще й у вишитій сорочці, - відповів поет. - Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: Що саме просив запам’ятати панночку поет?

       Відповідь:  Вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.

2. За висловом Карла Брюллова, це була «найбільша свиня в торжковських туфлях», але завдяки Шевченку ця особа увійшла в історію, а сам Брюллов заплатив їй чималу суму. Назвіть прізвище цієї особи.  

                  Відповідь: Енгельгардт

3. Традиційно Шевченковими днями вважаються 9 березня – день народження і 10 березня – день смерті поета. Але є в нашому календарі ще одне Шевченкове свято – 22 травня, що  в радянські часи було заборонено відзначати?  Яка подія стоїть за цією датою?

           Відповідь: перепоховання Шевченка на Чернечій горі

4. Прослухайте цитату з щоденника Тараса Григоровича Шевченка: «Я не міг собі відмовити у радості підписати під цим чорновим листом: «художник Т. Шевченко». Впродовж 10 років я писався й підписувався: «звичайний Т. Г. Шевченко». І сьогодні вперше написав я це звання, що радує душу».

Скажіть, яке слово замінено у цій цитаті на «звичайний»?

Відповідь: Рядовий

Коментар: мова йде про перебування Т. Шевченка у солдатах, в чині рядового.

5.  Далеко непростими складалися стосунки у Тараса Григоровича Шевченка з ними. Вперше в житті їхнє знайомство відбулося  у юності, малюючи портрети приятелів пана Енгельгардта. Все життя маючи з ними проблеми, Шевченко увічнився в них аж у трьох країнах світу. Про кого або про що ведеться мова? 
             Відповідь: гроші або банкноти

6. Париж, Вашингтон, Рим, Прага, Будапешт, Копенгаген, Буенос-Айрес. Що об’єднує ці та інші міста світу?
            Відповідь: пам’ятники Шевченкові

7.  Умільці багатьох країн створили цілу низку цих мініатюр, але ця мініатюра, створена українським майстром М. Сядристим, — найменша у світі: її площа — 0,6 кв. мм. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської мініатюри. Що це таке?

        Відповідь: мікромініатюрна книжка "Кобзар"

Коментар :Сторінки цієї мікрокниги настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника..

8. Фраза «не було б Сошенка - не було б Шевченка» містить багато істини. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками, і Шевченко став своїм у світських салонах Петербурга.  Та між ними сталася прикра пригода, друзі розсварилися . Що стало причиною їхньої сварки?

Відповідь: жінка

 Коментар: Сошенко був закоханий у Машеньку, племінницю господині квартири, яку знімав, а Тарас почав крутити з дівчиною роман. Але потім друзі все-таки помирилися.

9. На картині Тараса Шевченка 1856-го року зображений самотній уродженець Нью-Йорка. Ми не просимо назвати три букви, які ми додали в попереднє речення. Дайте відповідь: Хто намальований на цій картині?
                Відповідь: Робінзон Крузо
 Коментар: Картина так і називається — "Робінзон Крузо". Робінзон народився в Йорку. Це місто згадується в повній назві роману Дефо "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, ...".

10. Микола Лєсков відгукувався про Тараса Шевченка з особливою теплотою:«У малоросійського народу, слава Богу, є тепер своя література, є свої  оратори, свої історики. Але немає вже у неї такого лірика, яким був покійний Тарас Григорович Шевченко, справедливо названий в одній зі сказаних над його труною промов « родичем рідного слова». Який ступінь зв’язку мається на увазі під словом «родич»?

Відповідь:  батько

ІІІ тур

1. Прослухайте рядки поезії:

     Ми в купочці колись росли,

     Маленькими собі любились,

     А матері на нас дивились

    І говорили, що колись

    Одружимо їх…

Кого автор згадує в уривку?

     Відповідь: Оксана Коваленко

2.  Прослухайте уривок з поеми «Гайдамаки»: Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить із хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспівує думу про те, що давно діялося, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: "Слава Богу, що минуло", - а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини й внуки, що батьки їх помилялися, нехай братаються знову зі своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться од моря і до моря слов'янська земля». На яких помилках прадідів наголошує тут автор?

Відповідь:Єдність  братніх народів (польського і українського)

3. Після експедиції на Кос-Арал здоров'я Тараса Григоровича занепало. Поет страждав і від цинги, і від ревматизму, але найбільше — від заборони малювати, оскільки втрачав це право відразу ж після виконаного останнього малюнка для Бутакова. Кобзар листовно звернувся до начальника III відділу Дубельта, просячи, щоб йому все-таки дозволили малювати.

Не одержавши дозволу, Кобзар знайшов можливість творити, не порушуючи заборони писати і малювати. Для творчості йому потрібен був певний матеріал, який  широко використовується в косметології. ЩО це за матеріал?

Відповідь: біла глина

4. Відомо, що Шевченко написав 10 повістей російською мовою. Своє специфічне ставлення до даного факту поет виказав тим, що саме під ними(творами російською мовою) підписувався псевдонімом. Яким саме?

Відповідь: Дармограй

5.  У поемі «Гайдамаки» Т.Шевченко, прагнучи показати відданість Івана Гонти ідеї повстання, використовує легенду про вбивство ватажком повстання своїх синів, покатоличених їхньою матір’ю -полькою. А за  реальними  подіями Гонта насправді не вбивав свого сина. Це було пов’язано з його матір’ю і сестрою. Вкажіть, що це за причина?

 Відповідь: Він, як і вони, був православним.

6. За словами Шевченка, той, хто бачив її хоча б здалеку, той бачив пекло в  

найгидкішому його торжестві. Назвіть її.

                Відповідь: мачуха

7. Ця подія вперше відбулася 9 березня 1962 року. З нею пов’язані О. Гончар, П. Тичина й П. Майборода., П. Загребельний, В. Сосюра, Г. Тютюнник, М. Бажан, А. Малишко, В. Симоненко, І. Драч, Д. Павличко та ін. Про що йдеться?

Відповідь: Національна премія ім. Т.Г.Шевченка

8. Назвіть ім’ я героя античної міфології , зображення якого викарбовано на стелі біля пам’ятника Т.Шевченка у Вашингтоні?

Відповідь: Прометей

9.  До неї поет, художник, драматург Шевченко ставив такі вимоги: «Тільки українка, не панського роду, сирота і наймичка».  Хто вона?

Відповідь:  Дружина

10. У своїх спогадах О. Афанасьєе-Чужбинський розповідає про своє перше враження від зустрічі з ним: «Проходячи через головний під'їзд, я почув голоси: "Гребінка! Гребінка!" - і зупинився.  

Євген Павлович під'їздив до ганку в супроводі незнайомця. Вони вийшли. Супутник його був середній на зріст, кремезний, на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу. Гребінка одразу ж привітався зі мною, узяв за плечі і, штовхнувши до свого супутника, познайомив нас.  Ким був незнайомець?

Відповідь: Це був Т. Г. Шевченко

 Учитель

До нього, нашого пророка, звертаємо свої погляди, з його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі!

Тож і вам бажаю такого чесного, прямого життєвого шляху, щоб і ви через багато-багато років, не покрививши душею, могли про себе сказати ці слова.

        А для підведення підсумків сьогоднішнього конкурсу  слово надається нашому журі.

             Літературний КВК, присвячений творчості Лесі Українки

Мета:фрагментарно ознайомити  із життям і творчістю Лесі Українки,
            осмислити філософію і поетику віршів та інших творів письменниці;
            виховувати у підростаючого покоління  почуття патріотизму, добра і
            відчуття прекрасного.

Обладнання : фотопортрет Лесі Українки; плакати, фотознімки епізодів життя
                           Лесі Українки і її сучасників, ілюстративно-книжкова виставка.

Музика:М.Скорик «Мелодія»

М.В.Лисенко Романси на сл. Л.Українки

/Можна використати гру на сопілці/

На сцену виходить двоє ведучих.

 Ведуча: Ти себе українкою звала,

                 І чи краще знайти ім’я

                 Тій, що радість в муках сіяла,

                 Як вітчизна велика твоя!

Ведуча: Вся  ти  -  ніжність, вогонь,ідеал,

                Вся ти - віра, єдина струна,

                І хто знає співця   Антея –

                Той тебе у ньому пізна!

Ведуча: Йти на зустріч бурям і зливам,

                Буть одній – як велика рать.

                Жить в нещасті життям щасливим,

                Муку творчістю перемагать.

Ведуча:  Світ не знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала
                 глибоко в її серце і загорілась ясним вогнем. В промінні цього вогню
                 світ пізнав творіння української поетеси,пройняті філософськими
              роздумами про людину очікуваного майбуття,сповнені незборимої
              сили зла і ствердження добра. Ця поетеса - ЛЕСЯ УКРАЇНКА!

Ведуча: Золота пшениця її поезії засіялася в чорнозем і зійшла пишним руном
                у свідомості кожного українця. І з кожним роком шириться гурт
                поціновувачів і шанувальників феномену Лесі Українки. Вона - в
                нашій сучасності. В щирій і відданій любові український народ серед
                найкращих своїх синів і дочок називає безсмертну українку ніжним і
                рідним ім’ям ЛЕСЯ!!!

Ведуча: Саме тому сьогоднішній літературний КВК приурочений творчості
                Лесі Українки.

Ведуча: Отож, розпочнімо наше свято….

Ведуча: Любі друзі,вітайте оплесками наші команди на цій сцені.

                                          (виходять учасники)

Ведуча:  А стартуватимемо  І конкурсом «БУДЬМО ЗНАЙОМІ»!!!

       ( Кожна команда на чолі з капітаном повинна представити свою назву,емблему та командний девіз)

Ведуча: Тому просимо команди продемонструвати свої вміння.

(Йде представлення. Капітани розповідають чому вони обрали саме таку назву для своєї команди, як з нею пов’язана емблема, і який у них командний девіз. )

Ведуча: Дякуємо обом командам та надаємо слово журі,до складу якого входять: Мачинська Н.В., Голод Т.Б. та Луцик Л.М.

Шановне журі,ваші оцінки.

Ведуча:   Людських історій є всього чотири, казав Борхес . Візій минулого та
                  майбутнього ще менше. І дуже одинокою почуває себе людина в
                  життєвій метушні без кохання. Адже кохання – це завжди сподівання
                  на краще, опозиція до небуття, вічний визначник людських вчинків.
                Саме від любові – всі без винятку революції, включно з оксамитовими
                і помаранчевими, весь технічний і соціальний прогрес, саме звідти
                красиві обличчя середньовічних дам, пластичні жести античних
                скульптур…

Ведуча: Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього
                життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому
                творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його
                кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою,
                кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть,
                головна принада любові.

Ведуча:  Кохання з ароматом троянд.

                 «Твої листи завжди пахнуть трояндами, що в’януть, ти, моя бідна,
                 пожухла Квітко!» - писала Леся Українка Сергієві Мержинському.

                 Ця історія догорала понад сто років тому в Мінську. Була весна. Він
                 помирав у неї на руках, а вона, мабуть, тільки тоді усвідомлювала, що
                 їй дано помирати (не жити!) поруч з ним. Інакше й не народилися,
                 мабуть, її прекрасні вірші…

           ( Читається поезія Лесі Українки під симфонію №6 В. Моцарта )

Ведуча: А наш наступний конкурс покаже наскільки ерудованими та
               інтелектуально підкованими стосовно творчості Лесі Українки
               є наші учасники.

Ведуча: Отже, ІІ конкурс «ПРАЦЮЄМО КОЛЕКТИВОМ»!!! Кожна команда
                отримає конверт зі словами- асоціями. Ви гуртом обговорюєте і
                відгадуєте назву твору Лесі Українки,  відповідає лише один учасник
                з команди.

                (Команди розмірковують над  питаннями і відповідають)

Ведуча: Просимо,журі,оцінити оригінальність відповідей учасників. Ваші
                оцінки……

Ведуча: Поки наші учасники готуються до наступного конкурсу  - для вас
                пролунає музична композиція.

                                            (Лунає пісня про кохання)

Ведуча: А наш наступний конкурс дасть змогу вам,шановні глядачі,
                поглянути,якими креативними можуть бути наші учні. Отже, ІІІ
                конкурс «ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ»!!!! Заздалегідь,наші команди
               підготували інсценізацію за творами Лесі Українки. Просимо
               конкурсантів на сцену.

(Команди інсценують уривки з творів Лесі Українки )

Ведуча: Дякуємо нашим творчим командам. Поки журі підраховує бали,ми
                пропонуємо вашій увазі документальну короткометражну стрічку
                про яскравий епізод в житті Лесі Українки.

                                    ( Перегляд відеоролика)

Ведуча:  Нагадую вам,шановні журі,що ви маєте оцінити попередній конкурс
                «домашнє завдання». Отже, ваші бали….

Ведуча: Хоча попередній конкурс за тематикою був дещо схожим до
                наступного ,але у першому був відчутним командний дух,а наш
                наступний ІV конкурс «КАПІТАНІВ»!!!! покаже амбітність,
                емоційність лідерів команд. Просимо капітанів на сцену.

(Виступи капітанів. Можна запропонувати продекламувати поезію, наприклад, «Стояла я і слухала весну» у заквітчаному вбранні,під ніжний пташиний щебет та інсценування розмови між закоханою до нестями Мавкою  і Лукашем під ніжний музичний супровід, можна виконати пісню на слова Лесі Українки )

Ведуча: Дякуємо нашим чарівним капітанам. Поки журі підбиватиме підсумки  
               до вашої уваги музична композиція.

                                   Слово журі. Нагородження переможців.

Ведуча: На цьому наше свято завершено. Дякуємо всім учасникам та гостям.
                До нових зустрічей! Всього найкращого! 

Додаток 1.

Назва команди	«Будьмо знайомі!» 5 балів	«Працюємо колективом» 5 балів	«Домашнє завдання» 10 балів	«Конкурс капітанів» 10 балів
«Перемога» 6 клас
«                              » 7 клас
«Давня казка» 8 клас
Підсумковий бал

                         ТВОРЧИЙ ПРОЕКТ: «УКРАЇНСЬКИЙ ГРАВІКОН»

                                     «ГРА… ВІКТОРИНА… КОНКУРС»

Мета: поглибити знання учнів про значення мови в розвитку загальної 

           культури; актуалізувати знання учнів з української  мови; розвивати 

           пізнавальні інтереси, пам'ять і логічне мислення школярів; формувати 

           вміння зв’язано виражати свої думки; активізувати і розширювати 

           словниковий запас слів; позитивне ставлення до рідної мови, культури 

             мовлення, позитивного ставлення до звичаїв і традицій нашого народу.

Обладнання: український віночок, вишиті рушники й скатертини, квіти, 

                         кольорові стрічки, крилаті вислови, ТЗН(комп’ютер), аудіо 

                         записи українських пісень.

Тип проекту: навчально-пізнавальна гра.

Завдання: вміти пояснити термін «мова і мовлення»; 

                   правильно формулювати свою думку; 

                   складати висловлювання на запропоновану тему;

                   розгадувати кросворди й загадки; 

                   будувати правильно речення; 

                   знати про символи нашого народу,   звичаї і традиції, фольклор.                                      

ХІД ЗАХОДУ

                                       ЕПІГРАФ: «У хорошій компанії розуму наберешся, 

                                         а в поганій і свій загубиш».
Презентація "Український гравікон"

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

Слово ведучих: Любі діти! Дорогі гості! Радо вітаємо вас у нашій світлиці і 

                             запрошуємо на український ГРАВІКОН. Гадаємо, що ви знаєте 

                             значення цього слова. (Пауза)

ГРА…ВІКТОРИНА…КОНКУРС

     Сьогодні все тут буде поєднано з українськими традиціями: вишиті рушники, віночок, квіти і звичайно… ПІСНЯ. 

     Для цього нам потрібні команди. І вони є, та не у повному складі. Нашим гостям ми подарували гарні квіточки – незабудки, на довгу і добру пам'ять про нас, вони з кольоровими стрічками. Тож  у кого є квіточка із кольором стрічки наших команд, просимо приєднатись до них.

 Слово ведучих:   Звичайно, нам потрібне журі. Тож нашим гостям, яким не пощастило  «позмагатись», запрошуємо вас поповнити коло нашого вельмишановного журі.  Головою журі ми обрали нашого молодого і шановного директора школи – Євгена Михайловича.

Слово ведучих: Поки учасники команд радяться між собою, кому бути капітаном команди, ми оголосимо умови нашого дійства. Першим, що потрібно зробити, це представити свою команду. Тож ми розпочинаємо, а вам бажаємо веселої і змістовної гри. (Лунає мелодія)

       Недаремно кажуть, що мова – це найбільше і найдорожче добро кожного народу. Поки існує мова – доти живе й народ. Тут зібрались ті, хто не байдужий до рідного слова, культури, наших звичаїв і традицій. Маємо надію, що для себе кожен візьме щось незабутнє.

І. ПРЕДСТАВЛЕННЯ КОМАНД

ІІ. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА РОЗМИНКА

ІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    (Учні презентують своє домашнє завдання про українські обереги й символи)

ІV. КРОСВОРД  «ВІНОЧОК»

Слово ведучих:  А зараз ми  пропонуємо вашій увазі кросворд «Із землі краси квіток виплітаємо вінок».

 (додаток: із зазначених клітинок відшукайте приховане слово)

V. «ПАВУТИНКА СЛІВ»

Розташувати слова в певному порядку, щоб відтворити уривок з поезії М. Адаменка

                     (Правильний варіант поезії висвітлено на екрані проектора)

VІ .  ІЗ БАБУСИНОЇ СКРИНІ

      Кожній команді потрібно за певний час (3 хв.), за допомогою мови жестів, передати зміст вибраних ними прислів’їв.

VII. НАША ТВОРЧІСТЬ

Слово ведучих: Ви, мабуть, трішки втомились. Тому ми пропонуємо вам відпочити і прослухати аудіо запис пісні А. Малишка «Пісня про рушник». Уважно прослухайте цю пісню і напишіть невелике висловлювання на тему: «ПРО ЩО РОЗПОВІСТЬ БАБУСИН РУШНИК НАЩАДКАМ У XXI СТОРІЧЧІ?»

          (Показ фільм-слайдів із колекції українських старовинних рушників)

VIII. КОНКУРС ВБОЛІВАЛЬНИКІВ

            (Після цього конкурсу просимо наше журі оголосити результати)

     Шановні вболівальники, ваше завдання уважно прослухати поезію і на аркуші паперу намалювати картину «СВІТ ЗА ВІКНОМ».

Слово ведучих: Як швидко минає час. Так і наше свято добігає кінця. Маємо надію, що вам було цікаво. Тож на завершення пропонуємо вам ще один кросворд. Дане завдання вимагає вашої спритності.

IX. КРОСВОРД «Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ»

Слово ведучих: Поки наше журі працює, ми пропонуємо вашій увазі уривок з поезії “Сюзан Сімпсон»  відомого англійського поета. Його віртуозно переклала  українською мовою Марія Губко, яку називали «княгинею слова». У цій поезії усі слова (а їх 63!) починаються з одного звука, і він, мов струна скрипки Страдіварі, на якій поетеса відтворила життєрадісну мелодію життя, довівши, що українською мовою чужу мелодію можна зіграти красиво, правдиво й захоплююче.

X. ОГОЛОШЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Слово ведучих: Дорогі учасники й гості нашого свята, на завершення нашого свята хочеться усім побажати словами з пісні « І в нас, і в вас, хай буде гаразд».

Слово ведучих:  Дякуємо усім за увагу. 

                                  ФЛЕШМОБ «Україна – єдина країна!»

I.                   На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани…

Та тільки одна на Землі Україна,

А ми її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють

І квіти усюди ростуть…

Та тільки одну Батьківщину ми маєм -

Її Україною звуть.

Учні школи стають, утворюючи карту України

Прапор

Прапор - це державний символ,

Він є в кожної держави.

Це для всіх - ознака сили,

Це для всіх - ознака слави.

Синьо-жовтий прапор маєм:

Синє - небо, жовте -жито.         

Прапор свій оберігаєм,

Він святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині.

З ним навіки є народом.

Українським в Україні.

Діти стають у дві колони, роблячи прапор України

Герб

Наш герб - тризуб.

Це воля, слава й сила.

Наш герб - тризуб.

Недоля нас косила.        

Та ми зросли, ми є,

Ми завжди будем,

Добро і пісню несемо ми людям.

Діти стають у дві колони, роблячи герб України

Гімн

Слова палкі, мелодія врочиста.

Державний Гімн ми знаємо усі.

Для кожного села, містечка, міста – 

Це клич один з мільйонів голосів.

Це наша клятва, заповідь священна.

Хай чують друзі й вороги,

Що Україна вічна, незнищенна,      

Від неї ясне світло навкруги.

Народе мій, пишаюся тобою: 

Моя душа — частинка твого «Я». 

Красою правди у святім двобою

 Понад Майданом сонця лик сія. 

Є нація! Хай знають всі у світі:

 Ми є! Народ піднявся із колін! 

І переможно сонце правди світить, 

Співає гордо наш Державний Гімн.

Звучить Гімн України

Моя Україна — найкраща у світі!

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!   

Моя Україна — це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні джерельця.

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і ріки глибокі.

Міста старовинні і замки прекрасні,

Великі будови і дуже сучасні.

Сади чарівні, і мальовані села,   

Моя Україна — це пісня весела,

Це щира, багата, як світ, її мова.

Крилата, така мелодійна, чудова!

Її обереги — верба і калина.

Найкраща у світі моя Україна!

Моя Україна — козацькая слава!  

                Така волелюбна і мирна держава.

                Вона дорога нам, і рідна, і мила,

                Бо світ перед нами, як мати, відкрила.

                Вітчизна свята, дорога Україно,

                Для кожного з нас ти у світі — єдина.

Танець дівчат під пісню «Україна – це ми!»

Не рвіть Україну, брати, на шматки, 

Бо що нам ділити на спільному полі?! 

Один в нас Чорнобиль. Одні колоски. 

Одна у нас кривда, і правда, і воля! 

Одна у нас віра! І хрест наш важкий, 

Та нам його і нести на Голгофу. 

Не рвіть Україну! Не рвіть на шматки, 

Бо рід наш змолотить, зімне катастрофа!

У матері ж серце не ділять сини. 

На прапорі нашім — і небо, й колосся! 

«Не рвіть Україну», — кричать ясени, 

«Болить мені, діти!..» — Вкраїна голосить. 

До гурту, до купки єднаймось усі, 

Гряде хай родина козацька, велика, 

Любіть Україну в пречистій красі, 

Любіть її, рідну, святу, як Великдень!.. 

Хай єдність віщує народу добро, 

Бо й так натерпілися лиха і горя... 

«Не рвіть Україну! — бандурить Дніпро. — 

Хай кожен за неї буде ратоборець!» 

...О, праведний Боже! Від бід захисти, 

Довіку нам, земле, лишайся священна. 

Не рвімо Вкраїну!.. Не рвімо, брати, 

Хай буде єдина навік суверенна! 

Одна у нас ненька, одні колоски, 

Одна у нас правдою свячена воля. 

Не рвіть Україну!.. Не рвіть на шматки... 

І буде, дай, Боже, в нас щастя і доля!

Діти стають з кульками: Я люблю Україну!

Вчитель говорить: Слава Україні!

Діти відповідають: Героям слава!

Вчитель: Україна –

Діти: єдина країна!

Вчитель: Україна -

Діти: понад усе!

Вчитель: Україна-

Діти: це ми

Вчитель: Україна -

Діти: це я.

ПРОЕКТ НА ТЕМУ :

 «Слово Шевченка карбується  в серцях…»

Паспорт проектної роботи

1.     Назва проекту: «Слово Шевченка карбується  в серцях…»

2.     Керівники: Кузняк І.Є.,Мачинська Н.В.

3.     Назва закладу: Савчинська  ЗШ I – Ш ступенів.

4.     Навчальні предмети,  з яких проводиться робота по проекту:

українська література, образотворче мистецтво, художня культура.

5.     Навчальні предмети, близькі до теми проекту: музичне мистецтво,історія, географія.

6.     Вік школярів:  12-16 років.

7.     Склад проектної групи: 6 -11класи,  14 учнів.

8.     Тривалість проекту: 3 тижні.

9.     Тип проекту: творчо – інформаційний.

10.    Мета проекту: навчити учнів здійснювати проектну діяльність на основі дослідження      життя і творчості Т. Шевченка, розвивати вміння учнів аналізувати текст ліричного твору, виховувати патріотизм, викликати інтерес до пізнання, сприяти розвитку творчих нахилів учнів, розвивати навички творчої майстерності школярів.

11. Завдання проекту:

        формувати пошукові вміння:

·                        отримувати додаткову інформацію у вчителя, бібліотекаря;

·                        пошук інформації в Інтернеті;

·                        робота з першоджерелами;

 уміння і навички роботи в співпраці:

·                        колективне планування;

·                        взаємодопомога у вирішенні спільних завдань;

 комунікативні вміння:

·                        висловлювати власну думку;

·                        культура ведення діалогу;

·                        декламування поезії напам'ять;

·                        інсценізація твору;

 презентаційні уміння та навички:

·                        монологічне мовлення;

·                        вміння впевнено відстоювати свою думку.

12.Ключове питання: Як  слово  Шевченка  закарбовується у серцях?

13.Тематичні питання: Які слова стали крилатими висловами? Що закладено  у їх змісті?

                          І чужому научайтесь,

                      Й свого не цурайтесь.

Тарас ШЕВЧЕНКО"І мертвим, і живим, і ненарожденним..."

14.Діяльність учнів: для роботи в проекті заздалегідь створені творчі групи, які працюють в різних напрямках.

Біографи: вивчення життєвого шляху Т. Шевченка.

Мистецтвознавці: вивчення мистецького доробку Т. Шевченка.

Літературознавці:інсценізація поеми «Наймичка».

15.Очікувані результати: Підготувати виступ.

  Створити  міні - альбом «Крилаті вислови із творів Т. Шевченка»

16.Обладнання: портрет Т. Шевченка, ілюстрації картин різних жанрів, різне видання «Кобзарів» Т Шевченка, ілюстрації учнів  до творів поета.

 «Він був кріпаком – став велетнем у царстві людської культури» 

 І. Франко

Хід заходу

I. Організаційно – мотиваційний етап.

II.Актуалізація опорних знань.

·        «Незакінчені речення»: Т. Шевченко для мене – це…

«Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, як українець, - він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, як поет, - він був хоробрим войовником за пра­ва і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю. Його поезія - з народу й для народу. Вона подавала надію тим, що впадали у розпач, і спонукала до дії тих, хто без неї погодився б на рабство.

Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордо­нами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кож­на родина старалася мати дві книжки - Біблію і Шевченка...»

                                               Ліндон Джонсон,президент США  1963-1969років

·        Він став «великим», «більшим за самого себе».

·        1840 р – «Кобзар»

·        1843 р – «Живописна Україна» + 835 різних за жанром картин.

·        1928 р – Міжнародний конкурс мов у Парижі, де читались вірші

Т.Шевченка, завдяки яким українська мова посіла 3 почесне місце

·        20 травня 1961 р. Постанова № 646 Ради Міністрів УРСР “Про

            встановлення щорічних республіканських премій, імені Т Г Шевченка”

·        Шевченко у бронзі і граніті:

v Палермо (1951 р)

v Торонто,Мангишлак (1961 р)

v Москва (1964 р)

v Нью – Йорк (1970 р)

v Буенос-Айрес (1971 р)

v Париж (1978 р)

·        Музеї:

v Меморіальний комплекс – музей Т. Шевченка  в м. Форт Шевченка у Казахстані.

v Меморіальний музей – майстерня Т. Шевченка в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі

v Музей в Орську (Росія)

v Літературний музей в Торонто (Канада)

v Меморіальний музей  - гауптвахта Т. Шевченка в Оренбурзі.

v Музей в м. Муйнак (Узбекистан)

·        Пісенна спадщина

До 200 віршів написали музику П. Чайковський, М. Лисенко, П. Ніщинський, Ф. Колесса, М. Грінченко, Д. Ревуцький, П. Козицький.

    2. Інсценізаціяпоеми «Наймичка» (Додаток 1)

Т. Г. Шевченко -  велика і невмируща слава українського народу. Він належить до тих непересічних особистостей, які сягнули світових вершин мистецтва. Він наша гордість, наша слава. На сьогодні багато написано про життя і творчість Т Шевченка. Проте значно важливішим є особисте сприйняття кожним постаті геніального Кобзаря. Вами було зроблено кілька досліджень, завдяки яким ви отримали нові відомості з життя і творчості Т. Шевченка. Завдання ваше: представити опрацьоване.

2.  Схема організації роботи груп під час здійснення проекту.

 Біографи                                                                                   Літературознавці

Мистецтвознавці                                                                   Незалежні експерти

                                                                                              

III. Етапи реалізації проекту.

Презентація роботи груп. (Учні презентують результати своїх досліджень).(Додаток 2)

Творчі доробки (презентації учнів)

IV. Підсумково – рефлексійний блок.

Учитель літератури. Великий Шевченко тим, що він поет української нації, але ще більше тим, що він поет народний, а над усе тим, що він поет з світовою славою.

Малий Тарас прагнув, щоб його свічечка світила найясніше. Чи здійснилася його мрія? 

Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

                                  

            Інсценування поеми "Наймичка"

Дійові особи: Мати й  батько Ганни, женці, Ганна, дівчата – подруги Ганни,дід Трохим, баба Настя, Марко, Катерина, Шевченко – автор повісті

 (чути спів пташок)

На сцену виходить Шевченко і читає свою поезію з поеми «Княжна»

Село! – і серце одпочине,

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади,біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

(Шевченко відходить і сідає за столом писати «Наймичку»)

Літньої вечірньої години верталися з поля до села молоді гарні жниці. А тому, що саме цього дня скінчилися жнива, вони, кожна для себе та для свячення в церкві, посплітали вінки з колосків пшениці, з жита та з волошок, і заквітчані вертались надвечір із піснями до села, вибравши з-поміж себе "царицю", щоб було кому в піснях перед вести. Перед вела, виступаючи звільна, прекрасна цариця свята. За нею йшли дівчата й на честь її співали свої журливі пісні; за дівчатами йшли молоді косарі з косами (вони на Сулі отаву косили) й повагом голос за ними вели. І всю оту картину освітлювало розпалене сонце, що вже сідало. Чарівна, зворушлива картина!

Дія I(обряд обжинок)

Хлопець   За горою, за крутою 
                  Росте жито з лободою 
                  Там дівчина жито жала 
                   В правій руці серп держала
                   А лівою підбирала  
                   Назад себе жменьки клала 

Дівчина    Жали ми ту ниву 
                  Як яру так озиму 
                  Обжали, пов'язали 

                  В копоньки поскладали.

                  Добрі ми женці були

                  Пшеницю ми жали 
                  Вижали, позбирали, 
                  В снопоньки пов'язали. 

Хлопець  Утомила нас та широкая нива 
                 Що тепер нам їх вечеря не мила 
                 Ой не так та нива, як високі гори 
                Ой не так ті гори, як велике жито 
              А вже ж нам спину, як кілком перебито. 

Дівчина  Несемо вам полон 
                 Ізо всіх сторон 
                 Із гір, і з погір'я 
                 На господарське подвір'я 
                 З подвір'я – на стодоли, 
                 З стодоли – до комори, 
                 З комори – на нивоньку, 
                 В щасливу годиноньку. 

Батько Ганни: Спасибі люди добрі за роботу вашу, за пісні, танці, за те, що ви
                         вшанували хліб. Свіжим зерном обсію всіх. Нехай сіється – родиться
                         на новий урожай, на добірне зерно. 

                          Сійся – родися, зелено розвивайся, 
                          Наливайся сонцем золоте зерно 
                          Жито – пшениця і всяка пашниця 
                           Нехай колоситься людям на добро 
                           Гарного посіву, щедрого врожаю 
                           Із землі, із роси 
                           На щастя, на здоров'я 
                           На віки вічні. 

          Поклоном і честю зустрів жниці сивоусий Улас, батько гарної Ганни, і просив їх ласкаво завітати до його обійстя й повечеряти, чим Бог послав.

  Дівчина:  Дякуємо вам щиро за хліб і сіль, за добре слово. Дай Боже щасливо діждати нам другого року. Бувайте здорові!

Батько:  Дай Боже, дай Боже.

Дівчина: Ганно, ану ж бо з нами на вулицю погуляти!

 Мати: А й справді, моя донечко, вийди на вулицю, поспівай із дівчатами.

 Ганна: Не хочеться мені, моя мамо!

 Мати: Чому ж тобі не хочеться, моє серденько? Може ти втомилася, — то ляж, засни.

Ганна: Ляжу, мамо.

Мати:  Постривай же, я тобі постелю постелю.

Автор: І мати послала постелю своїй потомленій доньці та, перехрестивши, поклала її спати.

Втомлена денною працею й вечірнім щастям, Ганна покрутилася трохи на постелі та й заснула.

А потомлені подруги її цілу ніч простояли зі своїми чорнобривими косарями під вербами та під калинами, виспівуючи:

"Вийди, Грицю, на вулицю
І ти, Коваленку,
Постоїмо під вербою
Вкупочці тихенько".

Якби були другого дня не прийшли до села улани, то вся оця історія могла б і скінчитися самою ідилією; але як тільки вони прийшли, так зараз і зав’язалася драма. Тому й прошу моїх слухачів пропустити повз вуха принаймні рік та звернути свою ласкаву увагу на картину ось якого змісту.

Дія ІІ

Ганна:  Куди іти, чого шукати? Долі?!? Не знайти нам, дитино, її. Ох доле моя, доле! Доле гіркая! Чому ж ти мене змалку не втопила, чому ти мені віку не вкоротила. Невже задля того дала ти мені вроду дівочу, щоб через неї осоромити батька й неньку. Батько! Ненька! Не побачу я більше їх, не побачу. Довіку, до загину повинна з прокляттям тяжким з тобою сину по світу блукати. Знову ніч, де ж ми сину ночуватимемо. Вже й місяць вечірній зійшов, який хороший та блискучий. Горить, немов посміхається веселим янгольським посміхом. Як учора сяяв, так і сьогодні, і посвіт сонця, щасливий. Колись і я задивлялась на тебе, чарувалась твоєю красою, з ним у садочку чарувалась. А тепер…Хата… Тут люди!?! Тікаймо, сину. А,може, зоставити тут, може візьмуть за дитину? Господи, коли б то! Старі. Дітей не видно. Може, може тут його доля чекає? Може тут його щастя живе? Не знаю, не збагну, що робити?  Тяжко. Тяжко. Страшно. Ні, не можу, туманом очі застила.

Ходімо, ходімо, сину, по світу блукати. Не знайдемо долі, то знайдемо смерть. Ходімо…а куди? Хіба ж ти, дитя, винне, що мати твоя не здержала молодого серця і гріхом тебе на світ породила. (Чути голоси) Йдуть. Швидше, швидше отут зоставайся. Прощай. Моя дитино, прощай моя недоле. Я тебе на світ породила, та не я тебе хреститиму, не я тебе роститиму. Виростеш і не знатимеш, що я твоя мати. А я? Я довіку, до загину тебе в серці носитиму . Прощай(цілує і вкриває своєю свитою) Прощай, дитиночко моя, прости…

   Автор: Було це в серпні. В неділю, десь біля полудня, Трохим  Гирло вийшов із хати та й сів на призьбі.

Незабаром за ним вийшла й дружина його Настя, — жінка літ із сорок віку, а може й старша, — чисто й гарно вдягнена, в жовтих юхтових чобітках, у плахті та в шовковій червоній юпці, — навіть і старій жінці все те було б до лиця.

Винесла Настя спершу ослінчик, килимком застелений, і поставила його перед чоловіком, а потім уже принесла миску з варениками й тарілку з сметаною; все це поставила, мов на столі, на ослінчику перед чоловіком і сама біля нього сіла.

Настя: Нумо полуднувать, Трохиме! - сказала вона чоловікові.

Трохим, перехрестившись, сказав:

Трохим:  Як полуднувати, то й полуднувати! Господи, благослови!

З тим словом розправив він свої сірі вуса й узяв вареника.

Після вареників Настя винесла миску сливок і жовту запашну диню, — посмакували слив та трохи й дині. Пополуднувавши, Настя все прибрала й знову сіла на призьбі біля свого чоловіка. Довго вони сиділи так мовчки, аж Настя заговорила:

Настя: Щось довго не видно наших чумаків із рибою!

Трохим: Та таки довго не видно! (пауза) Настя  знову озвалася:

Настя: Я все, Трохиме, думаю: кому-то ми по собі добро своє залишимо? Не дав Бог нам із тобою ні дочки, ні сина, — так одинокими й помремо.

Трохим: Так що ж, що помремо? Люди добрі поховають та й добро споживуть.

Настя Авжеж споживуть: ніде воно не дінеться, а все ж краще, якби була своя рідна дитина.

Трохим: Та де ж її взяти, коли Господь прогнівався на нас за гріхи наші?

Настя: Так, — прогнівали ми Господа милосердного, не потішив він старости нашої ледачої! Так і в домовину ляжемо, а нікому буде за нами щиро поплакати, нікому буде й душі наші грішної пом’янути! (обоє сумно зітхнули)

Настя: Знаєш, Трохиме, що? Поїду я завтра до Буртів та відвезу панотцеві Миколі на сорокоуст і за твою, і за свою душу, — нехай одправить, як помремо.

Трохим: Завжди ти наговориш такого, що й не слухав би тебе! Ну, скажи ж таки, розумна ти голово, хто ж живий за свою душу сорокоусти править?

Настя: Ні, Трохиме, не за живу душу, а за усопшу; маю це на думці зробити, щоб потім нам без помину не зостатися.

Трохим: Бог милостивий, не зостанешся! А я от про що думаю: щось наша челядь із села довго не вертається!

Настя:  Цить, цить, Трохиме! Чуєш? О, ще раз!

Трохим: Що там ще раз?

Настя: Чуєш?... дитина плаче...

Трохим: Еге ж, — за ворітьми.

Настя: Ходімо, Трохиме, подивімось!

Трохим: Ходімо.

І жваво, хоч і не на їх літа, схопилися вони з призьби й пішли до воріт.

І не перекажеш того, як стара Настя та Трохим зраділи, побачивши під перелазом загорнену в сіру свитку дитину, з голівкою, прикритою зеленим широким лопухом!

— Трохиме! — тільки й спромоглася сказати стара Марта, сплеснувши руками.

А старий Трохим, скинувши бриля, молився Богу.

— Трохиме, — сказала Настя, взявши дитину на руки, — глянь, яке здорове та хороше!

Трохим узяв дитину на руки та й каже:

— Ходімо до хати, — воно, сердешне, голодне!

І вони пішли до хати зі своїм дорогим скарбом.

У хаті Трохим обережно поклав дитину на стіл, дістав з полиці псалтир (він був грамотний), тричі перехрестився й прочитав псалом: "Живий в помощі Вишнього". Потім узяв дитинку на руки і, передаючи її Насті, сказав:

— "Паче ока бережи її".

Настя, перехрестившись, прийняла дитину й поклала її на подушку.

— Знаєш що я думаю, Трохиме ?- сказала Настя

— Господь тебе знає, що ти там думаєш?- відповів Трохим

— Та думаю я, прости мене Господи, що б ми робили, коли б з тобою забарились і наш Марочко, боронь Боже, помер?

— Я так і знав! Чи ж не гріх тобі казна чим набивати голову?

— Ні, Трохиме, як дивлюся я на нього на сонного, то все мені отаке в голову лізе.

— Молись Богу, Насте! Бог милосердний не попустить такого великого нещастя.

— А ще я думаю, Трохиме, коли, дасть Бог, доживемо до Покрови, то поїдемо до церкви та запричастимо нашого Марочка, — тоді йому саме шість тижнів мине.

— Поїдемо, це діло християнське!

— А там, я думаю, вже за одним разом розпитатись, чи не знайдемо доброї наймички, бо сам бачиш, — однієї наймички нам тепер мало.

— Що ж? Як треба, то треба, — я не від того...

Настя: Та коли б дав Бог таку, щоб і в господарстві таки тямила, тоді б я собі Марочка няньчила, а вона б по хазяйству поралась.

 Настя зітхнула й замовкла, а Трохим перехрестившись, знову почав молитись.

За кілька хвилин двері стиха відчинились, і до хати ввійшла молодиця, хоч і бідно, але охайно вдягнена; вона несміливо стала на порозі, вклонилася й ледве чутно промовила:

Ганна: Боже поможи!

— Спасибі, небого! — відповів Трохим. — Сідати просимо!

Молодиця мовчки сіла на лаві біля порога й мовчки пильно дивилась на колиску й на Настя. Багато їй треба було душевної сили, щоб і знаку не подати, що вона найближча сонному Марочку душа.

— Що доброго скажеш, небого? — спитав у неї Трохим.

Ганна:  Зайшла до вас спитатись: чи не треба вам буде наймички?

Трохим: Треба, голубочко, страх як треба! У нас тепер, Бог дав, мала дитина, так я все з нею няньчуся, а хазяйство зовсім занедбане.

Ганна: Так я б до вас найнялася.

Трохим: Наймись ,наймись, голубочко, у нас тобі лиха не буде. А здалека ти, небого?

Ганна:  Аж з-під Ромна, дядечку.

Трохим: Добре! А що ж ти візьмеш на рік?

Ганна: Що другим платите, то й мені дайте.

Трохим: Добре! Агнії ми платимо п'ятнадцять на асигнації, нову білу свиту й чоботи шкапові.

Ганна: Добре, і я так наймуся.

Трохим: Гаразд! Дай уже нам, Насте, чого небудь пополуднувати!

Настя, виходячи, наказала Трохимові:

— Подивися за Марочком, — коли воно прокинеться, так поколиши його.

Трохим посунувся на другий кінець столу, ближче до колиски, а Настя ще з-за дверей додала:

Настя: Та не бери ти його на свої залізні руки, я сама зараз вернуся.

— От ще розносилася зі своїми панськими руками, — пробурмотів Трохим і лагідно додав:

Трохим: Сідай, небого, на ослоні, ближче до столу.

Ганна: Спасибі вам!

Наймичка підійшла до столу й подивилася на колиску; лице її змінилось, і дві великі сльозини покотилися по її змарнілих щоках. Трохим помітив це й спита

Трохим: Що, небого, може й у тебе дитина є?

Ганна: Була, та Господь узяв.

Трохим: Так, так... Так ти, небого, значить, удова?

Ганна: Ні, московка, — відповіла крізь сльози наймичка.

Трохим: Так, так... А як тебе звуть, небого?

Ганна: Ганна.

Саме тоді прокинулась дитина й заплакала. Старий Трохим заходився колисати, приспівуючи:

 "Е.... е, лю-лі,
Чужим дітям дулі,
А нашому калачі,
Щоб спало вдень і вночі"

Автор: Бідолашна Ганно! (Бо це ж була та сама щаслива, прекрасна цариця непорочного сільського свята). Бідолашна! Як одбився в твоєму серці голос твоєї милої єдиної дитини? Сердешна! Ти сама трохи не заридала й не заспівала разом із Трохим, але ти силою своєї любові спинила радісне зворушення й тільки тихими сльозами його вгамувала.

Настя вернулася з полудником, поставила його похапцем на столі й метнулася до колиски.

Настя: Цить, цить, моє серденько! Цур тобі з твоїм вовчим голосом, тільки мого Марочка перелякав... — Цить, моя пташечко, я тобі пряничка дам!

Вона обережно закрила дитину чистою пелюшкою й, перехрестившись, сіла до столу біля Ганни, говорячи:

Трохим: Годуйся, Ганно, та не дивись на нього! Він у мене все щось буркотить; такий уже вродився, нікчемний.

І вона, лагідно всміхаючись, глянула на чоловіка. Трохим і знаку не дав, що помітив її усмішку, тільки вуса погладив рукою.

Кінчили полуднувати, встали всі з-за столу, помолилися, а Настя, прибираючи зі столу посуд, сказала до Ганни:

Трохим: Ти пішла б до другої хати та спочила б із дороги, там тепер нікого нема: всі пішли до села на музики.

Ганна: Спасибі вам! Я не дуже втомилася, — відповіла Ганна, хоч їй, сердешній, дуже треба було спокою, чи принаймні на самоті побути.

Настя: Ляж собі тут на полу, або на лаві, та відпочинь трохи, Ганно.

Ганна: Спасибі вам, — відповіла Ганна, а Настя вийшла з хати, причинивши за собою двері.

Ганна, зоставшись на самоті, глянула навкруги, наче хтіла впевнитись, що вона одна в хаті; потім упала на лаву й, закривши лице руками, тихо й гірко заридала. Не з горя плакала вона та не з того незнаття, що раніше гризло її, а з радощів, що ними вщерть повна була її душа: вона тепер знала, що дитина її здорова, а люди, що прийняли її, — добрі люди.

Ганна: Господи! — промовила вона: спасибі Тобі. свята Заступнице! Спасибі Тобі, моя Потішнице єдина!

І вона знову залилася сльозами, а заспокоївшись, ходила по хаті та, ламаючи свої схудлі, засмаглі руки, тихо плакала.

Трохим: А як ти думаєш Насте, — сказав своїй жінці Трохим, коли вони зосталися самі в світлиці: — я гадаю, що наша новобранка чесного, хорошого роду дочка.

Настя: І я так думаю, Трохиме, — відповіла Настя, витираючи миску, — що вона чесного роду; лиху людину зараз угадаєш. Та бачиш, яка вона сумна, а може це так — із дороги.

Трохим: Ні, не з дороги, а думаю, що вона — безталанна, й сама знає своє безталання. Як ти по полудник виходила, глянула вона на Марочка та й заплакала. Я питаю, чого ти плачеш? А вона мені й каже: "І в мене була дитина, та Бог узяв". То ж то воно й є! Сердешна, — в неї тілько й радощів на світі було, що дитина, а й того Бог позбавив!

Настя: А не казала: хлопчик чи дівчинка?

Трохим:  Хлопчик, — одповів Трохим і задумався.

Настя  поставила миску до мисника, сіла на лаві і теж зажурилася. Помовчавши хвилини дві, вона зітхнула й спитала в Трохима:

Настя: А як ти думаєш, Трохиме: чи віддавати нам Марочка до школи, чи ні?

Трохим: Розумна ти голово! Чи подумала ти, про що говориш? Теля ще Бог зна де, а ти вже й довбню лаштуєш! — сказав Трохим сердито.

Настя: Ну, от уже й розсердився... Та я так собі сказала...

Автор: Дні й далі линули на хуторі, як звичайно. Нова наймичка швидко стала, як своя, серед челяді й усім уподобалась. До всіх вона була однаково уважна, з усіма однаково лагідна; господиня й господар були з неї особливо вдоволені, а найбільше за її любов до маленького Марка. Весело, сміючись, пролітали роки над хутором. Марко ріс і став з нього парубок, та який парубок! Просто надиво! Сільські красуні то було не намилуються на Марка Гирла.

Дія ІІІ

Заходить Катря і затуляє очі Маркові, він обертається і до неї:

Марко:  Катря! Здраствуй серденько!

Катря:  Не вигадуй! Я оце з економії іду і так мені пити захотілось, що Господи. Дай напитись.

Марко: Зараз

Катря: Стривай. А в хаті нікого нема?

Марко: Та нікого! А що?

Катря:  Ще й питає . Ну здраствуй,- цілує його спершу в одну щоку, потім в другу.

Марко хоче ще її поцілувати, Катря виривається зі словами: «Ну досить!»

Марко: От гаразд, що забігла, усю тугу  розігнала?

Катря: А що таке? Чому ти засмутився?

Марко: Та з батьком об дечім побалакали.

 Катря: Добра балачка. Посварились?

Марко: Та ні, чого сваритись.

Катря: Про віщо ж балакали?

Марко:  Нехай. Колись розкажу.

Катря: То нехай. Марку, а хто мені за рушники заплатить як випріють?

Марко: Я й заплачу! Та бач, я ще не балакав. Не насмілюся усе.

Катря: От тобі й парубок! А ще женитися хоче. Ось  я уже своїм давно сказала

Марко:  Сказала!?! Що ж вони, як?

Катря: Уже тиждень рушники розвішуємо, щоб провітрились

Марко: Я теж оце думаю, зберусь.

Катря: Збирайся, та гляди не спізнись! Прощай.

Марко: Чого ж тікаєш?

Катря:  Бо щиро приймаєш. Напитись дівчині не дав.

Марко:  Ну бо й справді.

Катря: Справді ж

Марко: Дай хоч проведу

Катря: Заведеш, то ще й не виведеш. Я й сама

Марко: Чого ж сама? Побалакаємо.

Катря: От вийдеш на вулицю, то й побалакаємо. А тепер дівчата мене дожидають, - вибігає з хати на вулицю

Марко сам: Ну й дівка! Їй Богу, іншої такої, мабуть, і не знайдеш! На одну хвильку забігла, побачився з нею і вже й не розлучався б. Скоріше б уже обвінчатись. Треба таки побалакати з татом. – Тату! Тату, ви де? (виходить за батьком)

— От тобі й маєш! — сказав Трохим, вислухавши його: я думав, що він все ще школяр, а він уже он куди пнеться! Рано, рано ще, сину! Ти спочатку погуляй, попарубкуй трохи, почумакуй, привези мені гостинця з Криму або з Дону. А то — сам подумай — яка ж за тебе без того всього піде, хіба що безпритульна яка! Та ось Ганни спитаємося, вона ж тобі стільки років замість матері була, як вона скаже, так і буде. Та я думаю, й вона теж скаже, що ще рано. Ганно, а йди-но сюди, щось тобі маю сказати!

Марко: Годі, батьку, я сам все розкажу! А ви йдіть на вулицю, там вас кум кличуть.

Трохим: Добре, добре. Тільки пам’ятай, як скаже Ганна так і буде.(виходить)

Ганна: Скажи мені, Марку, щиру правду, кого ти покохав, і з ким хочеш побратися?

Марко: Такої, як вона, красуні я зроду-віку не бачив. Краля над кралями, кращої за неї в цілому світі немає.

Зворушена Ганна радісно вислухала свого сина й нарешті сказала:

Ганна: Вірю Марку, що кращої за неї в світі немає, та скажи мені, якого вона роду, хто її батько та мати, що вони за люди та як вони з людьми живуть?

Марко: Чесного вона й багатого роду!

Ганна: Багатства тобі не треба: ти й сам, хвалить Бога, багатий, а от ти скажи, чи ти її таки любиш?

Марко: Як свою душу, як святого Бога на небі.

Ганна: Вірю тобі, що ти її кохаєш, а коли кохаєш, то й лиха їй не заподієш. Дивись Марку, крий тебе Мати Господня, — якщо ти її погубиш, не простить тебе Бог, ні добрії люди.

Марко: Як же ж мені її загубити, коли я її кохаю?

Ганна: Як загубити? Дай Господи, щоб ти не знав, як ви нас губите і як ми самі себе губимо.

Марко: Ганно, ти давно в нас живеш, скажи мені, чи ти не знаєш, хто моя мати?

На це несподіване запитання Ганна затремтіла й слова відповісти сили не мала.

Марко: Скажи мені! Скажи! Ти напевно знаєш.

Ганна: Не знаю, — ледве промовила Ганна.

Марко: Знаєш, їй Богу, знаєш! Скажи мені, моя голубонько, моя матінко! — і він ухопив її за руки.

Ганна: Настя, — тихо відповіла Ганна.

Марко: Ні, не Настя, я знаю, що не Настя, що я байстрюк підкинений!

Ганна вхопила його за руку і зі словами: "Мовчи, хтось іде!" хутко вийшла з хати.

Марко: Вона напевно знає, — подумав собі Марко, й пішов слідом за нею.

Автор: Після першої Пречистої повінчали Марка з Катрею, а Ганна тим часом, взявши торбинку на плечі, пішла до Києва помолитися святим угодникам за сина й молоду дружину. Зостався Трохим сам у господі.  Одговівшись та запричастившись Святих Таїн, вона на збережені гроші купила малий образок святого гробокопателя Марка, перстень від Варвари Великомучениці та шапочку Івана Многострадального, поклала це все в торбинку й пішла назад додому. Але, не доходячи Прилуки, саме в Дубовому Гаю, занедужала на пропасницю. Так-сяк допленталася до Ромна, а з Ромна мусіла вже підводу до хутора найняти, бо йти вже була їй несила.  Злякався старий Трохим, побачивши її. "Так змарніла й постарілася, мов із хреста знята" — говорив він.

Трохим: Чи не послати нам за знахаркою? — спитався її Трохим.

Ганна: Пошліть, бо страх нездужаю!

Трохим не послав, а сам поїхав на село й привіз знахарку. Знахарка лікувала її місяців зо два, та не помогла їй. Ворожка своїми ліками довела бідолашну Ганну до того, що Трохим просив панотця Нила з причтом відправити над нею маслосвятіє... Після цього духовного ліку Ганні покращало: вона принаймні почала говорити. Перше, що вона промовила, був запит:

Ганна: А чи не прийшов іще?

Трохим: Хто саме? — спитав Трохим.

Ганна: Марко! — ледве прошепотіла вона.

Надвечір їй полегшало, й вона попрохала Катрю  послати їй на полу. Коли перенесли її на піл, вона кивнула Трохимові, щоб вийшов, а Катря сіла біля неї.

Ганна: Де ж він, чи діждусь я його? Чи побачу?

Катря: Заспокойтесь, тітонько, заспокойтесь. Він скоро прибуде.

Ганна: Не можу, не можу померти не діждавшись його.

Катря: Та Господь з вами, тіточко. Бог поможе видужаєте, побачитесь з Марком

 Ганна: Видужати, видужати –ні. От тільки б Марка побачити. Підведи, підведи мене.

Катря: Може б ви кулешику тепленького з’їли?

Ганна: Кулешику - ні. Катре, сядь. Скажи, скажи мені, ти любиш Марка?

Катря: Над усе на світі!

Ганна: Люби, шануй його, бережи. Як я берегла! Він хороший. Свекра свого почитай, не сваріться. Живіть у злагоді, пам’ятайте Бога, бідним допомагайте.

Здалеку чути чоловічий спів.

Ганна: Чуєш, чуєш? Це, мабуть, Марко! Поглянь – це він?

Катря: Ні, тітонько,то косарі, то косарі. Ляжте, тітонько, ляжте.

Ганна: Косарі? А Марко – де ж мій Марко? Сказати мені дуже треба.

Катря: (відходить вбік) Як змарніла бідна, схудла, напевно  вже й не встати їй. Коли б Марко швидше приїхав, то може  побачила б  його й легше стало б. (Дивиться у вікно) А онде й Марко! (вибігає з хати)

Марко (заходить разом з Катрею, за ними Трохим):Просто я душею неспокійний, тягне мене додому, немов щось сталося, немов хто шепче на вухо, що вдома щось негаразд, (Марко кидається до Ганни)

Трохим: Не говори голосно, вона спить. – сказав батько

Катря: Господи, як вона тебе дожидалася, боялася, щоб не померти!

Марко: Вона не повинна померти! Тіточко, Ганно, прокинься!

Ганна: Хто це?

Марко: То я - Марко!

Ганна: Марко!Марко, ти повернувся! Сину мій, сядь біля мене.

Марко: Як ви, тітонько, змарніли, очі горять, губи запеклися.

Ганна: Нічого – пора! Ти ж приїхав, а загорів як! (пригортається до нього)Отак, отак гарно.  Катре, ти не сердься, що я люблю так Марка. Я…Він…В мене теж був син.

Катря: Та Господь з вами, тіточко, ми ж вас любимо, наче рідну матір.

Ганна: Любіться, дітки. Коли…коли зустрінете покритку, привітайте, як і мене привітали. Не цурайтесь.

Марко: Яку , тіточко,  я хустку привіз вам! Карбованця з копою заплатив.

Ганна: Дякую. Поклади, покриєте тоді на столі. Дихати, дихати! Нема чим дихати!

Марко: Тату, тату, що з нею!

Трохим: Катре, відкрий двері! Марку, поклади її, нехай ляже.

Марко: Ляжте, тіточко, заспокойтесь.

Ганна: Нічого, нічого. Чуєте, чуєте, пташки щебечуть, радіють, що живуть. Тай сонечко боже світить. Гарно на світі божому. Марку!

Марко: Що ви , тіточко, не говоріть. Ляжте, заспокойтесь.

Ганна: Марку, Марку! Ні, я одному йому. Вийдіть, усі вийдіть.

Трохим: Ходімо, Катре.(обоє виходять)

Ганна: Марку, там образок, подай мені. (Марко дістає образок)

Ганна: З Почаїва привезла, нехай Пречиста Діва хранить тебе, береже. Візьми, надінь.

Марко: Щодень носитиму образа цього святого(цілує образок).

Ганна: Востаннє розмовляю з тобою. Сядь

Марко: Що ви, тіточко, ще поправитесь, видужаєте.

Ганна: Матір свою прости

Марко: Щодень молюсь за неї

Ганна: А за батька? Теж його прости.

Марко: Хіба ви його знали?

Ганна: Знала, бодай би його не знати!

Марко: То може ви й неньку мою  знали?

Ганна: Знаю, знаю

Марко: Де ж вона, скажіть  Я її візьму до себе, тітусю скажіть!

Ганна (задумалась): Га? Що?

Марко: Де моя матуся?

Ганна: Я…Марку, подивися на мене, як я змарніла. Я не Ганна, не наймичка. Я…Прости мене, я за гріх свій каралась весь вік в чужій хаті. Прости мене, мій синочку. Я…Я твоя мати.(падає на постель)

Марко: Ви моя неня? Чому ж ви раніше не сказали? Чому ж ви таїли?

Марко: Тату, тату. Швидше! Це ж моя рідна мати! Тату!

Трохим: Що?Як?

Марко: Мамо, скажіть же їм! Тату, що з нею?

Трохим: Тихо, не гомони, дай спокійно померти. Моліться, діти. Катре, запали но свічку.

Марко:  Що – померла! Мамо, мамочко, нене моя! Прокинься хоч на хвилинку, пригорни мене до свого серденька. Дай почути з вуст твоїх одне єдине слово. Навіщо ти крилася від мене, завіщо ти знову мене сиротою покидаєш. Завіщо(плаче навколішки над матір’ю)

Звучить пісня «По діброві вітер виє»         

 Завіса

Сценарій  проведення  Андріївських  вечорниць

«Дай, Андрію, знати , яку долю ждати»

 Мета: відтворити обряд проведення вечорниць і показати його красу; виховувати 

             бажання відроджувати і оберігати народні звичаї; розвивати усне мовлення, 

             формувати відчуття краси рідної мови; викликати у дітей бажання робити 

             добре і мудре; виховувати почуття любові до рідного краю.

Оформлення:  інтер’єр селянської хати, лави півколом, застелені українськими  

                            килимами, на столі скатертина в українському стилі, збоку – піч, 

                            рогачі, лопата; стіни прикрашено вишиваними рушниками.

Страви: вареники з картоплею, сиром, капустою; пампухи з різними начинками; 

                калита; цукерки й фрукти.

Учасники вечорниць – учні, педагоги, гості.

                                                    

      Хід заходу  

Пісня про Україну

Ведуча:   Україна... Рідний край... Золота, чарівна сторона.  Скільки ніжних та
                  ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою любов до краю,
                  де народились.

Ведуча: З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про щирий і
               працьовитий народ, про її гаї зелені, про тихі ріки та озера. Наша
               Україна славиться великими традиційними святами та обрядами.
               Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до
               української спадщини, повертається до традицій свого народу.

Ведуча: Що таке Україна? За віконцем калина,

               Тиха казка бабусі,ніжна пісня матусі,

               Дужі руки у тата, під тополями хата,

               Під вербою криниця, золотиста пшениця.

               Серед лугу лелека і діброва далека.

Ведуча: Цікавим було життя в Україні в минулому з його прекрасними звичаями та
               обрядами, з його співучими дівчатами і парубками, які довгими зимовими
               вечорами збиралися на вечорниці, посиденьки, тощо. Вони спілкувалися,
               розважалися,а кому настав час, то й підбирали собі пару.

Ведуча: Одним із свят, яке завжди відзначали наші діди та прадіди, було велике
                зимове свято, особливо важливе для молоді - день Андрія. Тож і наше
                гуляння відбувається не просто так, а присвячене воно 13 грудню. Цей день
                вважається днем пам'яті мученицької смерті одного з дванадцяти апостолів
                Христових - Андрія Первозванного.

 Ведуча:  До прийняття християнства свято називали Калитою. Дехто вважає, що воно
                 походить від слова «календи». Від 13 грудня і до Різдва, періоду повороту
                 сонця на весну, найактивніше вдавались до заклинань, завбачень майбутньої
                 долі й ритуального «кусання калити» - обрядового коржа.

Ведуча: Тож сьогодні ми хочемо , щоб ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія.

     Ця давня традиція - прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. 

Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одна із сторінок молодості
             наших дідусів  і бабусь.

                            (Виходять  діти в українських костюмах):

Учениця 1: Шановні гості, любі друзі!

                     Ми всіх Вас раді привітати

                     У нас, на наших вечорницях

                     На нашім святі, в нашій хаті!

Учениця 2: Хай м’яко стелиться стежина

                     Від Вас до нашого подвір’я.

                     Хай сніг не занесе дорогу

                     Від Вас до нашого порогу!

        Учениця 3: Українські вечорниці

                            Починаємо в цей час,

                            Хай і сміх і пісня ллється

                            В серці кожного із нас.

       Учениця 1: Обійдіть весь світ безмірний

                           І скажіть, в якій країні

                           Так зберігся скарб безцінний

                           Як у нас, на Україні?

        Учениця 2: Просимо на наше свято,

                            Превелике, пребагате,

                            Від зірниці, до зірниці

                            Хай лунають вечорниці.

       Учениця 3: Гей, на наших вечорницях

                           Хто сумний - розвеселиться!

                           Співи, танці, небилиці –

                           Гарні будуть вечорниці!

(Українська світлиця. Тихо лунає музика. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль).

Маруся: Матусенько, де ви там! Нікого не має. Мабуть побігла свою куму Наталку  

                 кликати на вечорниці.

               (звертається до залу)Доброго вас вечора, люди добрі. Ой, як багато вас тут 

                зібралося! Ви напевно всі хочете побувати на наших вечорницях. Правда?

                  (виходить господиня Катерина з макітрою  вареників та кухлем узвару )

Катерина: О, а хто це тут без мене хазяйнує? Це ти Марусю? З ким це ти тут балакаєш

                    без зупину. Це вже чиста правда, що в твоєму язику кісток нема!

Маруся:  Матусенько, так, це я розповідаю всім про наші вечорниці. Ой, так хочеться 

                  вже швидше їх розпочати і вареників ваших посмакувати!

Катерина:  А в кого це ви, Марусенько, хочете проводити вечорниці?

Маруся: Як в кого? Так у нас же, матусенько. Ми ж з вами домовились. 

Катерина: Ніхто зі мною не домовлявся і нічого я не знаю. Бач які, знайшли місце де           

                    проводити!

Маруся:  Матусенько, та що ви таке говорите. Он подивіться скільки людей зібралося 

                 у нас. Що ми їм скажемо. Кажіть, чи дозволите в нашій хаті вечорниці 

                 проводити?  

Катерина: Що люди скажуть, що в цілому селі не знайшлося хати на вечорниці?

Маруся: Раз так, тоді я піду! (іде до дверей)

Катерина: Ой, Марусю, постривай! Та я ж пожартувала, коли так, то я дозволяю.

Маруся: Матусенько, та що ж ви нам всім голову морочите! Я швиденько побіжу 

                покличу дівчат та хлопців. (вибігає з хати)

Катерина: (застеляє стіл, запалює свічку, сідає за столом!) Ось так завжди. Така вже 

                    хитра в мене Маруся, вміє завжди викрутитись! Правду кажуть, що  у мене 

                    пішла. Точнісінько, як я була колись:  молоденька, мов смерічка, тоненька,                     

                    чорноброва і хороша, а личко червоненьке, як рожа. 

                      (Чути стукіт у двері, весело заходять дівчата)

Катерина: О, ідуть вже соколята: хлопці та дівчата.

Наталя: Добрий вечір у вашій хаті, будьте здорові й на добро багаті.

Ганнуся:Ми побачили, що у вас вогник не погас.

Оксана: Ще й сказала нам Марусенька - сестриця, що у вас будуть вечорниці.

Катерина: Так, дівчатонька любенькі, мої кралі солоденькі. Я давно вже вас чекаю, у 

                     віконце виглядаю. Тож усіх добром благословляю не на день і не на рік, а 

                     на цілий-цілий вік!

Оленка: Спасибі вам, тітко, на доброму слові, будьте веселі, щасливі й здорові.

Катерина: О, де те щастя? Пішло за водою. Вода його навіки взяла з собою.

Ганнуся: Тож сьогодні ми прийшли до вашої хати, щоб вас розвеселити, собі   

                  відпочити та пожартувати.

Маруся: Але щось хлопців наших не видати.

Наталя: (до господині) Тітонько, ми принесли вам гостинці.

Катерина: І за мною справа, дівчатонька, не стане. Швидше роздягайтеся й, хто має 

                    бажання, до роботи приступайте.

(Хто тісто місить, хто стіл застеляє, інші порядкують тарілки та виделки готують, стільці розставляють і півголосом співають. Стук у двері.)

Степан: Дівчата, до хати впустіть, двері відчиніть!

Маруся: А ви нас гарненько попросіть!

Василь: Коли ваша ласка, то будь ласка, впустіть нас до хати.

Іванко: Ми хочемо з вами «Андрія» справляти.

Катерина: Дівчата! Хіба ж то вечорниці без хлопців? Ми їх будемо пригощати, а вони 

                    нас звеселяти. Заходьте, соколи, бо без вас вечорниці не відбудуться 

                    ніколи. Спішіть і нам цікаве розкажіть. Де ви бували і що чували? Будьте 

                    сьогодні разом із нами!

(Заходять хлопці у світлицю. Знімають шапки і вклоняються)

Василь: Добрий вечір, тітко Катерино!

Іванко: Добрий вечір, шановні дівчата. Від вашої присутності навіть побільшала хата.

Степан: І сказати ще треба, що ви ніби зіроньки з неба.

Назар: Ми вам привели Андрія.

Маруся: О, та без Андрія не може обійтися сьогоднішня подія.

Катерина: О, прошу до кімнати, прошу сідати! Хай старости на весілля чекають, а 

                    дівчата свого судженого виглядають.

Андрій: Ви хочете вірте, хочете ні, але коли ми до вас йшли, то під вербою цукерки, 

               горіхи та яблука знайшли.  (Андрій показує кошик із ласощами)

Маруся: Де? Де?

Наталя: Ану, покажіть! (дівчата заглядають в кошик)

Ганнуся: Ой, та ви нас не смішіть! Адже всі знають, що цукерки, горіхи та яблука на 

                  вербі не виростають, їх у крамниці купляють.

Назар: Е, щоб хто не казав, але я знаю ці дарунки Святий Андрій прислав.

Наталя:  А я так думаю, що це все нам послав Святий Миколай.

(Сміх, дотепні жарти, хлопці з дівчатами заграють)

Маруся: Шановне товариство, не галасуйте, а мене послухайте. Моя бабуся колись

                розповідала , а я це дуже добре запам’ятала, як колись давно вечорниці на 

                Андрія справляли. Давайте і ми так будемо робити, а я зможу вас повчити.

Наталя: А ще тітка Катерина нам щось підкаже, коли не ляже.

Катерина: Ой, діточки мої дорогенькі! Спочатку швиденько б за стіл ви сіли, бо 

                    я знаю, що ви вже зголодніли. Прошу, сідайте, а ви, хлопці, дівчаткам 

                    ласощі, які принесли, роздавайте. Поки ви будете страви смакувати, я 

                    вам буду оповідати. (показ відео презентації з коментуванням)

(Всі сідають за стіл. Хлопці роздають ласощі. Всі смакують страви, прихвалюють, узваром запивають і різні жартівливі історії розповідають)

Катерина:  Андрій - один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо 

                        саме його та брата його Симона - Петра Ісус зробив своїми першими учнями. 

                        Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були 

                        наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні 

                        вміння зцілювати хворих, калік; незрячі й кволі, після зустрічі з ними ставали 

                        здоровими. З роками народ став звертатися до Андрія Первозваного , як до 

                        свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть 

                        збутися ті бажання, які кожен омріяв: особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, 

                        що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не 

                        буде мати ніякої сили. От так мої любі.

Галинка: Тітко Катерино, а звідки пішов отой звичай - гадати на Андрія ?

Катерина: Ніч на Андрія споконвіку вважається чарівною. Вона може відкрити 

                    незамужнім панянкам таємниці майбутнього і дати відповіді на 

                    найпотаємніші питання. У день св. Андрія, як і в день великомучениці  

                    Катерини, дівчата ворожили на своїх суджених. Багато хто з них за 

                    заведеним звичаєм напередодні дня апостола Андрія дотримувався

                    посту і молились йому про дарування їм гарних наречених. Але все 

                    залежало від них,мої любі, наскільки вони вірили у все це. Адже у 

                    святому письмі сказано: « По твоїй вірі тобі  відкриється майбутнє».

                    Також ніч на Андрія — єдина в році, коли парубкам дозволяється 

                    влаштовувати смішні витівки і бешкети, наприклад, знімати ворота біля 

                    будинку вподобаної дівчини. Або вистеляти доріжку із соломи від воріт 

                    парубків до воріт дівчат.

Іванко: Хлопці та дівчата,  та вже б могли ми їсти перестати, бо скоро буде 

               вечірня година, то треба нам ворожіння організувати.

Василь: Нам також дуже цікаво, яку долю будуть наші дівчата мати.

(Дівчата і хлопці виходять з-за столу, а господиня сидить і повчає Марусю, яку оточили дівчата)

Маруся: Ось я беру глибоку тарілку, трішки води наливаю, а хто з дівчат хоче свій 

                перстень кинути, то хай кидає. а який хлопець цей перстень витягне вусами, 

                той цю дівчину кохає.

(Підходить Наталя, свій перстень у тарілку кидає і за тим, хто піде перстень витягати спостерігає)

Назар підходить, воду з тарілки випиває і перстень устами витягає, віддає перстень Наталі

Назар: Я прошу перстень прийняти, а як йтимеш додому, на мене зачекати.

Наталя (сором’язливо): Добре, дякую, я буду тебе чекати.

(Всі плескають в долоні, жартуючи, що скоро про їхнє весілля почують. Дівчата і хлопці біля них стоять.)

А тим часом Катерина Марусю, Ганнусю й Оксанку забирає,їх навчає

Катерина: А ще так треба зробити. Ти, Марусю, піди борошна трішки принеси та дві 

                   тарілки. А я покладу в кожну тарілку 20 гривень.

(Хлопці підходять до гурту дівчат)

Андрій: Тітко! Що сталося?

Катерина: Та чого ти так, Андрію, заметушився, невже дівочих вигадок злякався?

Маруся: Та в нас, дівчат, давно так повелося, що маємо хлопців веселити.

Ганнуся: Коли ви всі сміливі й жартівливі, то я пропоную вам очі хусткою зав’язати 

                  й на крісло сідати.

Оксанка: І все, що я скажу робити. Якщо хтось із вас із тарілки здмухне гроші, тоді 

                  на того нагорода чекає: поцілує найвродливішу дівчину, хоч у нас усі 

                  дівчата вродливі.

Андрій: Добре, добре, ми не заперечуємо.

Степан: А мені чому згоду не дати, коли того, кого захочу буду цілувати?!

(Дівчата підсміхуються, а хлопці на крісло сідають один навпроти одного й чекають. Ганнуся їм обом очі хусткою зав’язує, а Маруся приказує)

Маруся: Хлопці, ну ж бо починати, гроші з тарілок здувати!

(Ганнуся і Оксана  швиденько гроші з тарілки забирають, а хлопці, замість грошей, борошно здувають. Один на іншого дує і не знають, що дівчата з них кепкують, а коли їм очі розв’язали, то вони своїх костюмів не впізнали. Біля них хлопці й дівчата зійшлися, за ними спостерігають, сміються, що далися дівчатам себе обдурити. Всім весело, а їм непереливки. Андрій та Степан зрозуміли, що вже пізно щось робити і також один з одного сміються: що треба їм тепер побіленими ходити. Але дівчата їх обох в біді не залишають, а костюми чистять і обличчя хустинами витирають)

Степан: Ой, дівчата,  я на таке від вас не сподівався.

Андрій: А я знав і, бач, на гачок дівчатам попався.

(Знову сміх і жартівливі зачіпки хлопців з дівчатами)

Софійка: Ану, Наталко і Надійко, скоріше до мене біжіть. Я вам таємницю розкрию, 

                  але нікому не кажіть.

Наталя: Ну, що скажеш?

(До Софійки підходять дівчата, вони щось шепочуться між собою)

Надійка: Тоді починаймо, й часу не гаймо.

Софійка: Давайте разом хлопців гукнемо!

Надійка: Хлопці-молодці, а чи зможете ви наші загадки розгадати?

(До дівчат підходять хлопці)

Андрій: А чому б ні? Ще такого не було, щоб наше товариство та чогось не знало.

Іванко: Я всі загадки знаю.

Василь: І я також надію маю.

Наталя: У нас умова є одна.

Степан: А яка?

Софійка: А така! Якщо хто не відгадає, то заспівати чи затанцювати, або щось цікаве 

                  розповісти нам має, або цукерки для всіх купляє.

Андрій: Добре, ми згодні.

Василь: Ми на вашу умову пристаємо.

Іванко: Нас не лякають ваші умови жодні.

Степан: Але, якщо ми всі загадки відгадаємо, то ви будьте певні, що наші старання 

               будуть недаремні.

Софійка: Добре, якось воно буде. От вам і перша загадка! А чи буде розгадка?

(Дівчата по черзі загадують хлопцям загадки)

Наталя: Що буде кізочці. коли їй сім літ мине? (Восьмий рік наступить)

Надійка: А на що у млині борошно падає? (На купу)

Софійка: Чому багато води у морі? (Бо її ніхто не п’є)

Наталя: Як розділити п’ять картоплин на трьох? (Треба їх зварити і потовкти)

Надійка: Хто вмивається двічі на рік? (Кріт. Весною і восени, коли у нору від снігу і 

                 дощів наливається води)

Софійка: Яку рибу називають морським санітаром? (Щуку, бо вона хворих рибок 

                  поїдає)

(Дівчата кого хочуть з хлопців просять окрему загадку відгадати, а який не відгадує той виконує умову: присідає, колядує або жарт розповідає. А якщо один і той самий хлопець дві загадки не розгадає, той цукерки на святого Андрія купляє)

Андрій: А тепер ми будемо дівчат на спритність випробовувати, а то вони тільки з нас  

               насміхаються, з нас викуп вимагаючи.

(Андрій звертається до дівчат)

Андрій: Скажіть, любі панночки, ви бублики вже напекли? Тож, несіть їх сюди. Маєте 

                без допомоги рук бублик надкусити, а яка не надкусить, то фант свій віддати 

                мусить.

Катерина: А я мушу тобі підказати: якщо дівчина бублик надкусить,то їй треба цього 

                    року рушники вишивати, щоб старостів приймати.

Андрій: Дякую, тітко, що нам про це нагадали. Ну, то що, шановне товариство, 

                будемо починати? Давайте, хлопці, мені допомагати. Ти, Іванко, і ти, 

                Степанку, з коридору довгу палицю візьміть і на рамена кладіть, а ви,

                Назаре та Василю, бублики на палку накладайте та, щоб не впали вважайте.

(Хлопці все роблять, що Андрій просить)

Андрій( продовжує): Так! Все добре зробили, тепер будемо вас, дівчата, просили. Хто 

                                      з-поміж вас відважна, то хай виходить сюди і без допомоги рук 

                                      бублик надкусить. І кому з дівчат це зробити вдається, їй 

                                      посміхнеться щастя.

(Дівчата підходять одна за одною, надкушують бублик. А хто не надкусив, то обов’язково Андрієві фант положив. Це дуже смішна і весела гра. А коли ця гра закінчилася, то «розігруються» фанти, які дівчата залишили. У цьому випадку Андрій «судить». Йому зав’язують хусткою очі, а Василь фант бере і всім показує та в Андрія - судді запитує)

Василь: Що цьому фантові присудити?

Андрій: Мене поцілувати, але так, щоб я міг ту, що цілує, впізнати.

(Сміх… Дівчина за фантом йде й цілує Андрія)

Василь: А що присудиш фанту цьому?

Андрій: Щоб ця дівчина запросила мене на каву завтра до себе додому.

(Під оплески і жарти дівчина сором’язливо йде брати свою річ)

Василь: А що цьому фантові присудити маєш?

Андрій: Тричі навколо столу пробігти і мені на коліна сісти.

(Знову сміх, жарти. Аж тут Катерина втручається)

Катерина: Годі, годі, хлопці, з дівчат кепкувати, зараз ви нам покажете, як будете 

                    калиту кусати. (Катерина вносить калиту, кладе її на стіл, промовляючи):

Катерина: Дівчатка, наша калита спеклася! Подивіться, яка вона кругла, запашна, 

                    красою і теплом засяяла, світлицю нашу  звеселила!

Оксанка: Ой, калита, калита           

            Із чого ти вилита?

Ганнуся:  Ой, я з жита сповита.

Наталя: Ой, я сонцем налита.

Софійка: Для красного цвіту,

Надійка:  По білому світу!

Маруся: Хлопці-молодці! Мерщій калиту кусати.

Оленка:  Ну, хто сміливий, той хай зараз до калити  підходить, побачимо чи вкусить, 

                  чи сам собі нашкодить.

Софійка: Коли не вкусить, то свій фант сторожеві залишити мусить.

Галинка: Дівчата, а  ще треба, щоб  хтось смішив тих, хто буде калиту кусати, бо 

                   тільки так їм можна  перешкоджати.

Маруся: Ми маємо все зробити, щоб якнайменше хлопців могли калити відкусити, бо 

                треба побільше для всіх залишити.

Наталя: Якщо буде більше фантів, то буде веселіше й грошей на наступні вечорниці 

                 назбираємо побільше.

Катерина: Хлопці, умова така: паляницю отримають  ті з вас, хто її  вкусить  і не 

                    засміється. А той, хто засміється, сажею вимажеться.  Якщо ви все 

                    зрозуміли, кого ви б «сміхотами» бачити хотіли?

Оленка: Хай буде Іванко, бо він нас смішить з самого ранку.

Галинка: А другий хай Степанко смішить, бо він без жартів не може й години 

                  прожить.

Катерина: Хай буде так, як сказали і вже будемо цю гру починати, бо вже скоро почне 

                    світати.

                                 (Дівчата підвішують калиту на зріст людини)

Оленка: А хто ж буде Калитинський ?

Галинка: Хай Іван  буде Калитинський , а Василь - Коцюбинський . 

Іван (звертається до Василя):  Добре! Друже, то будеш калиту кусати? Але знай, що я і 

          наші дівчата будемо тобі  заважати.

Василь: Я знаю, але відкусити шматок калити велике бажання маю.

Андрій: Ну прошу, починай ! (Звертається до Назара) А ти, Назаре, йому заважай. 

                Сміши його, сміши! Та й ти, Степанку, нам допоможи.

 Коцюбинський-Василь: Доброго вечора вам, пане Калитинський!( Їде на коцюбі по 

                                             всій сцені.)

Калитинський-Іван: Доброго вечора і вам, пане Коцюбинський! А куди це ви їдете?

Коцюбинський-Василь: А їду калиту кусати!

Калитинський-Іван: А я буду по мармизі писати! 

Коцюбинський-Василь: А я таки вкушу!

Калитинський-Іван: А я таки впишу!Коцюбинський підскакує, але Калитинський 

                             підсмикує стрічку, і калита „тікає" аж під стелю. (Писар  маже 

                             Коцюбинського сажею.)

Андрій: Дозвольте дальше забавлятися! Хто цей раз зважиться?

Коцюбинський-Назар: Доброго вечора, пане Калитинський!

Калитинський-Богдан: Доброго, доброго! А звідки це ти?

Коцюбинський-Назар: 3 Калити !

Калитинський-Богдан: А документа маєш ?

Коцюбинський-Назар: Ось мій пашпорт! (Показує на коцюбу.) 

Калитинський-Богдан:  А чого ж ти хочеш ?

Коцюбинський-Назар: Та калити!

Калитинський-Богдан: А не боїшся чорноти?

Коцюбинський-Назар: Ні, не боюся!

Калитинський-Богдан: Тоді присядь! 

(Хлопець забуває, що за правилами цього робити не можна і програє, Андрій цим скористався і «мазнув» сердешного.)

 (Аж тут на середину сторож  Андрій виходить і зголошується брати участь у забаві).

Андрій: Я, як бачите, вже не в ролі сторожа,а справжній, якого ви всі знаєте. Я також 

                хотів би шматок калити  відкусити, то чи дозволите мені ви це зробити?

Хлопці й дівчата наперебій кричать: Звичайно! Просимо дуже, любий наш друже!

(Андрій підходить до пирога – і так, і сяк, але не відкусить ніяк. Всі сміються з нього, а він не може зробити нічого. Тож змушений фант свій віддати. Його найкращі друзі дуже постаралися, щоб його до пирога не допустити і змогли його, бувалого Андрія, розсмішити)

Коцюбинський(Андрій): Їду, їду по лисячому сліду та до вашої хати – калиту кусати!

Калитинський: А як її звати?

Коцюбинський(Андрій): Та Сонячна ж звати!

Калитинський: Правильно! А тепер розгадай нам загадку: коли найдовша ніч від нас 

                              відійде?

Коцюбинський(Андрій): Лишень сонечко зійде, то вона і відійде!

Калитинський: А чи зумієш ти калиту дістати?

Коцюбинський(Андрій): І вмію, і знаю, ще й коником доскакаю!

                                          (Дівчата смішать хлопців, щоб вимазати їх сажею.)

Софійка: Та хіба ж це кінь? Це справжня шкапа: ледь на ноги зіп'ята, беззуба і  

                   веслогуба !

Оленка: Пане, поганяйте коцюбу! Та ширше розкривайте на калиту свою губу!

Ганнуся: Розкривайте ширше рота, щоб таким був, як ворота!

( Андрій не витримує кепкувань і сміється.)

Оксанка: Що ж за пан такий вельможа – калиту вкусить не може!

Оленка: Прошу, панове, наступного пана Коцюбинського! Прошу!

Коцюбинський-Олексій: Доброго вечора вам, пане Калитинський!

Калитинський-Ігор: Доброго вечора і вам, пане Коцюбинський! А куди це ви їдете!

Коцюбинський-Олексій: Іду калиту кусати!

Калитинський-Ігор: А що везете?

Коцюбинський-Олексій: Оце везу я міх!

Калитинський-Ігор: А що в міху?

Коцюбинський-Олексій: Сміх!

Калитинський-Ігор: То давай засміємося!

Коцюбинський-Олексій: Нема з чого реготати, коли хочеш калиту кусати!

(Він підстрибує і кусає калиту, всі весело плещуть у долоні.)

Дівчата (навперебій): Оце так парубок!

Маруся: Оце молодець!

Оленка: Всіх переміг!

Наталя: Наступного року паном Калитинським у нас будеш!

(Переможець шанобливо знімає калиту з гвіздочка, обносить її по всій сцені, показує глядачам і приказує):

Калитинський-Олексій: Калитники - житники, добре дбайте та нашу смачну калиту 

                                             уславляйте! А ви, дівчатонька, калиту діліть!

Надійка: Ой наша калита та й солодка була! А ми її розламаємо, бо до весняного 

                  сонечка поспішаємо!

Андрій: Ой, хлопці, ви добре жартували і сьогодні багато фантів зібрали. Тепер 

                будемо ці фанти роздавати та треба очі спершу мені зав’язати.

(Маруся підходить до нього зав’язує очі. Він галантно цілує її руку . Вона йде до гурту дівчат,а Надійка бере один фант, другий, третій… та всім показує, а що присудити, то Андрія запитує)

Надійка: Що з тим фантом мені робити, пане Андрію, чи віддати, чи в себе залишати?

Андрій: Е ні, панночко солоденька, я тому фантові присуджую стати на стільчик і 

               прокукурікати тричі, ще й  руками, ніби крилами, махати та ще грошей в 

               калиту побільше кидати.

(Йде хлопець і виконує все те, що йому суддя загадав. Всі сміються з «когута»)

Надійка: А що цим фантам зробити?

Андрій: Три смішинки розказати, а як ні, то не випускати його з хати,та ще хай не 

                 забуде гроші у калиту покласти.

(Виходить гравець і розповідає та гроші у калиту кидає)

Надійка: А що із цим фантом зробити? (А це був фант «судді» Андрія, але він,звісно, 

                 не знає та сам собі кару призначає)

Андрій: Хай залізе під стіл, десять разів погавкає та ще гроші не забуде в калиту 

               покласти.

Надійка: Виходь, пане, Андрію, хустку з очей скидай і гавкати під стіл залізай. Та 

                 спочатку гроші в калиту кидай .

(Усі дружно сміються, аж за животи беруться, бо давно на його «викуп» сподівалися. Що ж було пану Андрію робити, змушений він гавкати на різні лади, щоб своїх друзів насмішити)

Катерина: Ой, діточки мої любенькі, вже на дворі день біленький, вас давно вдома 

                    батьки чекають, спокійного сну не мають. Вже б годилося йти спати, бо на 

                    Свято Андрія треба всім до церкви рано-вранці встати. У Всевишнього та в 

                    Святого Андрія, бо День його, просити-благати для себе благодаті. Щоб в 

                    усіх збулася надія й найзаповітніша мрія, – а для того має бути в кожного 

                    сильна віра.

 (Усі збираються, дякують господині за гостину та за теплу хатину. Просять їх знову в суботу чекати, бо зберуться, щоб поколядувати і пожартувати)

Андрій: Дякуємо щиро, тітко Катерино, що нас у хату свою пустили. Дай Вам боже 

               здоров’я, і щоб щасливо до сто літ прожили.

Оксанка: Перш, ніж піти з такої гостинної хати, ми маємо господині і нам, і вам 

                  (показує рукою в зал) гарну пісню заспівати.

Маруся: Сьогодні вже й колядувати  годиться.  Хлопці, дівчата, давайте краще 

                  заколядуємо.

Пісня «Україна колядує»

 (На сцену виходять учні-читці і ведучі)

Учениця: Наші вечорниці  вже кінчати час

                  Кращі побажання ви прийміть від нас

                  І в вас, і в нас хай буде гаразд

                  Щоб ви і ми щасливі були.

Учень: Прощавайте, друзі, низький вам уклін

              Доброго здоров’я зичимо  усім,

              І в вас, і в нас хай буде гаразд,

              Щоб ви і ми щасливі були.

Учениця: От поволі затихають наші вечорниці,
                  Не забудьте ви дорогу у наші світлиці.
                  Хай любов і щире слово душу вам зігріє.
                  Пам'ятайте вечорниці у ніч на Андрія.

Учень:  Ми гуляли, веселились усім весело було.

               Вечорниці завершились і здається все пройшло.

               Ні, так просто не проходить в серці струночка бринить .

               Про Андріїв вечір спогад в нашім серці буде жить.

Ведуча: Ось і ожили перед нами ігри  і забави  нашого народу. Тепер головне,
               щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш  рід, жива у ньому
               пам'ять про минуле.           

Ведуча: Тож бережімо цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, 

                кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай  завжди живим 

                вогником світяться обереги нашої пам'яті!

Ведуча:  Шановні гості! Все, що в серці мали

                Вам подарували: світлу мрію й казку

                Нашу пісню й ласку, 

                Щебет солов’їний й славу України.

Катерина: Зі святом вас, дорогі наші Андрії, Андріани, Андрійовичі та Андріївни. 

                    Нехай ніколи не гасне вогонь ваших сердець на добро та радість людям. 

                    Бувайте здорові, щасливі  й багаті, нехай мир і спокій буде в кожній хаті!               

(Усі співають пісню «Сто відсотків щастя»)

Матері Божій, Матері земній, Матері
Україні присвячується…

Обладнання: Святково прикрашена квітами і кульками сцена, напис "Нехай        
             вам,  любі, доля усміхнеться!"; стенд "Ми матір називаємо
             святою" із зображенням Матері Божої, вишитими рушниками;
             стенд "Дні дитинства, наче плин води…" з фотографіями учнів
             і їхніх мам у різні роки, дитячими малюнками.

Пісня «Запроси до казки»

                                 Виходять 3 місяці і хлопчик.

Хлопчик: Ой пішов я до Березня

                    Поміж березами.

                    Дай Березню трохи квіток

                    На свято для мами!   

Березень:  Ще квіточки не розцвіли,

                    Листочки маленькі,

                    Земля встала та не вбралась

                    Ще на свято неньки.

Хлопчик: Ой ти, Квітню, ти так гарно

                    Земленьку вбираєш,

                    Ти вже, певно, для матусі

                    Гарні квіти маєш.

Квітень:  Ой, вбираю я земленьку,

                  Вбираю, як вмію,

                  Але свято неньки вбрати,

                  Здається не вспію.

Хлопчик: Ой ти, Травню, красний Травню,

                   Прибраний багато,

                   Тож дай мені одну днину

                    Матусі на свято.

Травень:  Ой, і знав я, колись буде

                   Матусине свято,

                   Тому кожну свою днину

                   Вбрав гарно, багато.

            Звучить тиха мелодія.

Ведучий: На початку весни ми святкували свято жінки. А ще - кожної весни
                  християни всього світу святкують своє найбільше свято – Великдень,
                  коли воскресає Син божий, даруючи людству надію на вічне життя. 
                    Саме на весну припадає й День Матері, бо весною все  прокидається
                   до життя: і вербові котики ніжно лоскочуть нам руки, і березовий сік
                   солодить губи, і дзвінкі струмки, заморожені зимою, весело біжать
                   до річки.

Ведуча: Мабуть, тому усі ці свята припадають на весну, бо і жінка, і мати, і Син
               Божий несуть усьому світові життя. То ж давайте сьогодні славити їх,
              бо вони подарували нам найдорожче…

             

Пісня «                                                                  »

Ведучий: Квітує травень, оспіваний у піснях, гаптований солов′їними
                  розливами, у небесній блакиті дзвенить пташиний спів, травами
                  і квітами замаїлася земля, а теплий весняний вітер приніс до нас
                  Свято Матері.

Дитина: Весна і мама! Що в них спільне є,

               Що жінку ми порівнюємо з весною?

               Бо кожна з них комусь життя дає:

               Весна - Землі, а мама - нам з тобою.

               Весна приходить, будить все од сну.

               Несе тепло, дає життя рослині.

               А жінка-матір зірочку ясну

               З життям дарує крихітці – дитині.

               Весна і мама! Що в них спільне є,

               Що так одвічно їх обох єднає?

               Бо кожна з них любов, тепло дає,

               Нічого у замін не вимагає.

               Весна і мати! Радість йде від них,

               Добро і щедрість, ласка наймиліша.

               Пташиний спів, дітей веселий сміх

               І ніжна пісня, щира, найрідніша!

               Весна і мама! Вічне джерело

               Усього сущого, що в світі процвітає.

               Від них обох іде живе тепло,

               І це весну і матінку єднає.

Пісня « Весняний вальс »                                    

Ведуча: Травень - це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у
                хресну путь свого Сина – Спасителя  людства. До Матері Божої
                звертаються християни, просячи  заступництва і допомоги.

Ведучий: Сьогодні ми також  віддаємо шану Матері-Україні, яка синів своїх
                  виряджала на непевну боротьбу за рідний край. І нинішнє свято є
                  символом їх відродження! Тож прийми Боже, молитву своїх дітей,
                  бо ми просимо за Україну, за рідну матір. І молитва наша праведна,
                  як і любов.

                                    /На фоні музики „Аве Марія“/

Дитина: О, Мати Божа, Діва Маріє,

               В Твою честь сонце світить і гріє,

               На Твою славу зацвіли квіти,

               В Твою честь пісні співають діти!

                                     

Дитина: О, Мати Божа, Неба Княгине,

              Най Наша пісня до Тебе злине,

              В тій пісні просьба покірна й щира:

               Дай нам діждати щастя і миру!

                           

Дитина: Тебе благають вкраїнські діти,

               Не дай нам довше горе терпіти,

               Здвигни наш рідний нарід з руїни,

               О, стань покровом для України.

Дитина : Пречиста Мати, просять діти вірні –

                Сповни наші просьби сердечні, покірні.

                Дай, щоб ми, невинні, у мирі зростали,

                Тебе й Твого Сина Завжди прославляли.

Дитина: Зволь нам, Мати Божа, щастя й долю дати,

                Для рідного краю жити й працювати

                Дай, щоби сповняли Заповіт Шевченка,

                Щоб цвіла у щасті  Україна - ненька

                Зволь над нашим краєм зіркою ясніти, -

                 Просять тебе нині українські діти.

Дитина: У здоров’ї тата й маму зберігай,

                Братику й сестричці щастя-долю дай,

                Зроби, щоб всі вдоволені були,

                На лихо-гoре раду щоб знайшли.

Дитина:  Діво Пресвятая, Мати  Матерів,
                 Пригорни до серця всіх своїх синів.
                 Освіти їх світлом своїм золотим,
                 Виповни любов’ю неспокійний дім.

Дитина:  Научи як землю вберегти від зла,
                 Розумом, діянням і крилом тепла.
                 Зоре - Зорянице й сонце доброти,
                 Землю України, щастям освіти!

Дитина: Благослови наш любий рідний дім

                І всіх – всіх, що проживають в нім,

                І неньку нашу, і садок - розмай,

                І рідний наш народ, і рідний край,

Дитина: І ті могили, що в полях стоять,

                І тих героїв, що в могилах сплять

                Під пишним кровом квітів і трави,

                На віки вічні, Боже, прослави.        

Пісня «Святе ім’я»

Ведуча:  В образі матері постає перед нами рідна Україна, велика, прекрасна і
                багатостраждальна Батьківщина наша, невмируща, волелюбна, квітуча
                вкраїнська земля!

Ведучий:  Мамо –Україно! Богине – берегине долі народної ! Це ти в часи
                   лихоліть підносила дух і совість дітей своїх. Це ти трунком степів
                   і гір поїла, сповнюючи  їх гордістю і відвагою. Це твої згорьовані очі
                   йшли за нами по всіх великотрудних дорогах, не давали забути: Хто
                   ми? Чиї ми діти? І я низько вклоняюсь перед скорботою і величчю
                   твоєю.

Ведуча:  Щасливі ми, що народилися й живемо на багатій, щедрій землі
                України. Це земля наших предків. Тут корінь роду українського, що
                сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які сьогодні
                відроджуються.

Пісня «Тобі Україно»

Дитина:  Вітчизно наша, рідна Україно!

                 Ти йдеш дорогою до щастя і весни.

                 Тебе ми любимо так віддано і вірно,

                 Маленькі й щирі дочки і сини.

Дитина: У нашім серці верби і калини,

                 І рушники, що в квітах на стіні,

                 І щирая любов до України

                 Та колискові мамині пісні.

Дитина:  Ти наша мати, рідна Україно!

                 В твоїх садах щебечуть солов’ї.

                 Для нас ти наймиліша і єдина,

                 Бо ми маленькі паростки твої.

Пісня «Я – маленький козак»

Дитина: Мій отчий дім,  де всі стежки мої

                 Веселками ясними перевиті,

                 Де у садах співають солов’ї,

                 Де шлях в світи лежить в високім житі.

                 Мій отчий дім! Ти дав мені усе.

               

Дитина:  Моя Вкраїно, піснею багата,

                 Ввійшла ти в  серце співом голосним,

                 Як та любов, яку дарує мати.

                 Мій отчий дім, не перебудь в мені

                 Пристанищем дитинства тимчасовим.

                 Мій отчий дім, даруй мені пісні

                 І мамине до болю рідне слово.

Пісня «Моя земля »

Ведучий: Мати, мама, матуся… Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово,
                  бо називає людину, яка завжди для нас найближча, найдорожча,
                  наймиліша. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах,
                  материна ласка гріє нас до старості. Серце матері благословенне,
                  сповнене любові і краси. Мова матері - животворна, сповнена
                  любові, ласки і тепла.

Ведуча:  Мама… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина.
                Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини
                страждання і горя. Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Мами
                особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже:
                «Найкраща мама - моя мама»,  бо безмежна її ніжність. Хто б вона не
                  була, де б не жила.

Ведучий: Мама… Це  найпрекрасніше слово на землі. Воно звучить на всіх
                 мовах однаково ніжно. У мами добрі і ласкаві руки, вони все вміють.
                 У мами вірне і чуйне серце – в ньому ніколи не згасне любов. І
                 скільки б не було тобі років – п’ять чи п’ятдесят – тобі завжди
                 потрібна мама, її ласка, її  увага,її погляд. І чим більша твоя любов до

                 матері, тим світліше і радісніше життя.

              То ж нехай сьогодні у нашому залі та й по всій Україні прозвучать
                 щирі слова дитячих побажань своїм матусям.

Дитина: Перед тим, як тут з'явитись,

               На цій сцені, в цьому залі,

               Ми хвилин, напевно, з тридцять

               Перед дзеркалом стояли.

Дитина:  Перевірили всі банти,

               Кожен ґудзик, кожну складку,

               Щоб було у нас на святі,

               Любі мами, все в порядку!

Дитина: І ранесенько всі встали,

               Ці рядочки повторяли,

               Щоб матусі могли радіти,

               Які гарні у них діти.

Дитина: Спасибі вам, рідні мами,

               Що ви тут сьогодні з нами.

               До вас наше перше слово.

                 Матусі, будьте здорові!!!

Дитина: Ми старались, ми спішили,

                І пісні, і танці вчили,

                Вірші вам прочитаємо,

                Потанцюємо, заспіваємо.

Дитина: Ми до матусь сказати хочемо слово

                І привітати рідних від душі,

                Подарувати пісню всім чудову,

                Найкращі прочитати вам вірші.

Пісня «Квіти для мами»

Дитина:  Жінки, бабусі, матері –

                 Одвічні наші берегині.

                  Хай сонце ясне на зорі,

                  Вам світить на стежинах.

Дитина:  Спасибі  матусі,  спасибі, бабусі,

                  За щедрість сердечну й турботу про нас.

                  За руки ваші, що не знають спочинку

                  Й готові на поміч прийти повсякчас.

Дитина:  Мамо! Матусю ріднесенька!

                Ти мій промінчик яснесенький!

                Я дуже тебе люблю - зіроньку милу мою,

                Ти моя радість, надія, любов

                Я повторюю це знов і знов.

Пісня «Цьом-цьом»

Дитина: Сміється сонечко вгорі

                І промінцем голубить.

                Матуся — сонце дітворі,

                Вона їх ніжно любить.

Дитина: Матусю, сонечко моє!

                Така хороша, звична.

                 В моєму серці завжди ти

                 І будеш в ньому вічно!

Дитина:  Матусю, квіточко моя,

                 Ласкава, добра дуже,

                 Від доброти твоєї я

                 Вже котрий раз одужав!

 Дитина: Матусю, зірочко ясна!

                 Ти гарна, як царівна!

                 Така красива, як весна,

                 І, як весна, чарівна!

Дитина: Найкращу маму на весь світ

                Із святом я вітаю,

                Матусі довгих-довгих літ

                І щастя я бажаю!

Дитина: Бажаю миру, і пісень,

                І щастячка дзвінкого.

                Бажаю мамі кожен день

                Я сонечка ясного.

Дитина: А я бажаю мамам всім

                Ніколи не старіти.

                Не перейматися нічим

                І сонечку радіти!

Пісня «Весела пісенька»

Ведуча: З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й
                любові вдивляються матері в своїх дітей, прагнучи щастя для них.
                Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в

                нас, дітях, кращі риси людяності й добра.

Ведучий: Коротке слово - мама, але які надлюдські глибини скарбів містить
                  воно в собі! Усе життя  із серця б’є великим невичерпним джерелом
                  безкорисна любов до своїх дітей. Усе її життя – це безмежна  любов
                  і самопожертва , пробачення провин.

Ведуча: Мама створена з добра і любові, з терпіння і великої мудрості. ЇЇ золоті
                руки можуть виконати будь-яку роботу.

                  Ким тільки не може бути мама! Та головне, ким би вона не була, щоб
                вона не робила,  усе це вона робить з великою радістю для своїх діток,
                не чекаючи за це нагороди.

 Інсценізація «Рахунок для мами»

Автор: Богданчик сидить за столом і щось старанно записує у зошит.

Мама: Що ти пишеш, сину?

Богдан: Рахунок для тебе.

Мама: Цікаво, цікаво! (хоче підглянути)

Богдан: Побачиш, коли я допишу.

 Автор: Хлопчина списав цілий листок , простягнув його мамі і вона
              почала його читати.

Мама: (читає) Рахунок для мами Богдана, який зробив деяку роботу по господарству і хоче отримати за це певну суму грошей, а саме:

2 рази приніс молоко – 30 коп.

4 рази прибрав у кімнаті – 90 коп.

2 рази помив посуд – 60 коп.

5 разів почистив взуття - 95коп.

3 рази допомагав накривати на стіл – 80 коп.

Це разом – 3 грн..55 коп.

Автор: Мати уважно прочитала цей дивний рахунок, взяла олівець і
              сказала:

Мама: Я напишу тобі свій рахунок.

Богдан: Твій рахунок?

Мама: Так, невеличкий .

Богдан: Ну, добре , почекаю.

Автор: Мама не довго сиділа над своїм рахунком справилася дуже швидко
              і віддала синові.

Учень (читає)

Рахунок  Галини Володимирівни синові Богданчику:

12 років для тебе варила їсти – 0 грн. 0 коп.

12 років для тебе прала – 0 грн.0 коп.

50 штанів і курток , сорочок зашила – 0грн.0 коп.

100 ночей просиділа біля тебе, коли ти хворів – 0 грн.0 коп.

Усе разом – 0 грн.0 коп.

Автор: Хлопець уважно прочитав мамин рахунок  і був  здивований:

Богдан: Але, мамо, чому ти скрізь  написала  0 грн. 0 коп..?

Мама: Тому що мати для своєї дитини все робить просто так. Але , якщо
              ти хочеш , я можу тобі дати ті 3 грн. 50 коп. які ти заслужив.

Автор: Богданчик підхопився  зі свого місця, підбіг до матері , обняв її. і
              сказав:

Богдан: Ні, ні, мамо… Я не хочу жодної копійки…Прости мені…Я все
               зрозумів.

Автор: Мама поцілувала сина. Вона ж його любила більше  всіх на світі.

Пісня « Пісня про матусю »

Ведуча: Мамо! Берегине наша! Це ти тихою колисковою оберігала мій сон в
                дитячі літа. Це ти навчала мене жити за законом правди, будила
                совість, берегла від ганьби, і я стаю на коліна перед любов’ю і
                добротою, перед мужністю і ніжністю твоєю.

Дитина: Колись давно, в далекому дитинстві,

                Що терпко пахне чебрецем і м'ятою,

                Дрібочучи між травами за матір'ю,

                І, дивлячись на неї знизу вгору,

                До болю мріяла про ту жадану пору,

                Коли до матері - до неба доросту.

                О, як я згадую тепер стежину ту.

               Літа нестримно линуть у високості,

               І вже до мами приїжджаю в гості,

               І, дивлячись в тривожні рідні очі,

               Я бачу, як до мене мама хоче,

               З'єднавши у собі усі світи,

               Як я колись до неба, дорости.

               Спасибі Вам, спасибі, найрідніша,

               Не переймайтесь, хай воно болить,

               Після грози завжди буває тиша

               Незаймана, як одкровення мить.

               Нелегкий шлях лежить у край дорослості.

               Але у всесвіті тривоги і біди

               Зорить усмішка Ваша і дві постаті,

               У тім дворі, де ждуть мене завжди.

Пісня «Я в дім повернусь »

Ведучий: Любов материнська не знає кордонів, страху, сумнівів. Вона очищає
                  нас,зігріває, зупиняє нас перед безоднею. Мати тяжко страждає,
                  якщо її дітей спіткало лихо, і розквітає, стає молодшою, веселішою,
                  сильнішою, коли  бачить, що її діти виросли порядними людьми.

Ведуча:  Як хлібна нива одяга віночок

                 З ромашок, маків, ніжних васильків,

                 Ось так із успіхів синів і дочок

                 Сплітаються вінки для матерів.

                 Ромашки щільно облягли колосся

                 І гомонять про вічную вину.

                 А може, то у мамине волосся

                 Життя вплітає ранню сивину?

                

Ведучий: А он стежинка у житах згубилась,

                  Росте на ній так густо лобода.

                  Чия ж це доля в полі загубилась?

                  Чия ж це мама щастя вигляда?

                  Та знов засяє той чарівний усміх

                  І аж з вітрами до небес сягне,

                  Коли вернеться до синочка успіх,

                  Коли до доньки щастя поверне.

                  Колосяться, шумлять людськії долі—

                  Нехай їх завше обмина біда,

                  Нехай ніколи на родиннім полі

                  Не плодяться будяк і лобода!

Пісня «Мамина коса»

Ведуча: Немає щастя більшого для мами,

                Як в дивосвіт вести своє дитя.

                І захищати серцем і руками

                Малу й тендітну свічечку життя.

                Щоб променіла вічно, не вгасала,

                Несла у Всесвіт світло і тепло.

                Та щоб дитина добру долю мала,

                 І в щасті й радості дитя зросло.

                 Молитву шепче трепетно вустами,

                 І Бога просить за своє дитя.

                 І захищає серцем і руками

                 Малу й тендітну крихітку життя.

Ведучий: Сьогодні, як дві тисячі років тому  на горі Голгофі, стоять  матері і
                  моляться, просячи у Господа благословення для своїх  дітей.

(Ведучі-матері одна за одною промовляють слова молитви:)

- Пошли , Боже, нашим дітям щастя, здоров’я , милосердя й добра.

- Світлого розуму й мудрості у житті.

- Навчи їх завжди бути слухняними.

- Бережи наших діток від всякого гріха у цьому світі.

- Віри , любові й надії пошли їм, Боже!

- Благослови , Господи, їхнє життя!

До них підходить дівчинка:

Навчіть мене молитись, мамо,

Не за себе – за цілий світ.

Не словом – Вашими піснями,

Що Ви плекали стільки літ.

Навчіть мене людей любити

Без заздрості і без образ,

Щоб в глибині очей відкритих

Вогонь довіри не погас.

Ведуча –мати: Мамина молитва, як любов свята.

                           Мамина молитва  в дітях вироста.

                               Помолюся Богу в світанковий час,

                           Щоб усі тривоги обминали вас.

Пісня «Мамина молитва»

Дитина:  Коли буває важко на душі,

                  Промов, матусю, хоч півслова -

                  І згасне біль, розсіються дощі,

                  І сонце усміхнеться знову.

                  Кохана мамо, ти – найкращий друг,

                  Моя пораднице єдина.

                  Я мовчки притулюсь до твоїх ніжних рук -

                  В очах побачу небо синє…

                Я знаю, що життя твоє важке -

                  Біда і жаль, і туга, і тривоги…

                  Але ніхто не любить так мене.

                  Як ти, дана мені від Бога.

                  Спасибі, рідна, що ти в мене є!

Сценка «Діалог  доньки з матір’ю»

-  Ой чого ж це, мамо, у Вас коси білі?

А були ж ті коси чорними колись…

-  Вибілила коси тяжка доля , доню.

Не на коси - в серце ти моє дивись.

-  Та у Вашім серці стільки віри, мамо!

А любові скільки! Вистачить на всіх.

-  Що ж, бери, дитино, і живи так само,

Щоби в твоє серце не вселився гріх.

-  Та чи зможу жити так, як Ви, матусю?

Чи зумію щиро я усіх любить?

-  Знаю я , що зможеш, якщо будеш в Бога

Кожен день в молитві помочі просить.

-  Дякую Вам, мамо, за усе, що маю,

За благословення, за любов без меж.

-  Кожен день твій, доню, я благословляю,

І тому щаслива в світі ти живеш…

Пісня «Мамин оберіг»

Ведучий: Наше  свято було б не повним, якби ми не згадали своїх бабусь.

                 У народі кажуть: «Діти – це діти, а справжні діти – це онуки». І ось
                  сьогодні на свято до своїх онучат білими невтомними голубками
                  злетілися їхні бабусі.

Ведуча: Бабуся! Скільки пережила вона на своєму віку, але яка ніжна, щира!
                Скільки не доспала вона ночей, голублячи своїх дітей, а потім й
                онучат! А які щирі бабусині очі! Це погляд щирості, доброти й
                любові. Це невтомна бджілка, яка заради онуків віддасть усе,
                останньою краплиною води  поділиться. Кажуть, що всі бабусі більше
                люблять онуків, ніж власних дітей. А онучата віддячують їм тим же.

Ведучий: Тож, любі, дорогі наші, милі бабусі, щиро вітаємо Вас із цим
                  світлим материнським святом. Добра Вам, щастя, довгих років
                  життя, терпіння та любові до своїх дітей та онуків. І хай ця любов               
                  повернеться до Вас сторицею.

Дівчинка:  Моя бабуся люба, гарна й мила,

                   Вона найкраща від усіх людей.

                   І хоч вона вже трохи посивіла,

                  Але так щиро любить нас — дітей.

Хлопчик:  З радісним святом вітаємо.

                  Наших бабусь дорогих.

                  Від щирого серця бажаємо

                  Здоров’я міцного та щастя усім.

Дівчинка:  Дай, бабусю, поцілую

                     Сивину твого волосся,

                     Теплим подихом зігрію

                     Снігом вибілені коси.

             

Хлопчик:  Може, і на них розтане

                    Лоскотливий іній срібний,

                    Мов зимові візерунки,

                    На замерзлій з ночі шибі.  

Дівчинка:           Над усе, над все на світі 
                    Я бабусеньку кохаю. 
                    А в оце велике свято 
                    Гараздом вітаю.

Хлопчик:  Без журби та у здоров’ї 
                    Жити, дай Вам Боже. 
                    А віддячити бабусі 
                    Бог мені поможе.

Пісня для бабусь

Ведуча: Матері. Все життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і
                стоять на початку наших доріг. Стоять і дивляться. Вони бажають нам
                добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних

                злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили

                гідно серед людей і творили добро на своїй землі, аби тільки щасливо
                жилось їхнім дітям.

Хлопець: Полотном од рідного порога

                  В зоряні, омріяні світи

                  Простелилась радісна дорога –

                  Кращої дороги не знайти.

                  Не сумуй, матусенько, не треба

                  Не тривож очей ласкаву синь,

                  Доки ясне сонце світить з неба,

                  Рідну матір не забуде син.

                  Ти мене леліяла роками,

                  Щоб зростав я дужим як Антей,

                  Теплими зболілими руками,

                  Пригортала ніжність до грудей.

                  Як веселка світиться дорога,

                  Гожий ранок висіяв росу,

                   Де б не йшов од рідного порога,

                   Мамину святу любов несу.

                                            Пісня «                                        »

Ведучий: Проминуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетимось ми з теплого
                  маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере нас, мов чайка
                  чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче
                  мамина пісня у наших серцях.

Ведуча: Вертаючи з віддалених країв

                Після тривожних мандрів і розлуки,

                Цілуймо руки наших матерів,

                Натруджені й ласкаві рідні руки!

Ведучий: Ніщо не вічне, вічні матері...

                  Уже й тоді, як нікому стрічати,

                  Допоки сонце сяє нам вгорі,

                  У кожного живе у серці мати.

Ведуча: Допоки нас чекають наші мами,
                І доки виглядають нас батьки,
                Провідуймо, та не лише листами,
                Хоч дорогі їм ті скупі рядки.

Дитина: Не журися мамо, що дихнула осінь,

               Й восени приходить трепетна любов,

               І гордливий місяць, і ранкові роси,

               Як колись, як вчора, хай чарують знов!

                  Твоя радість світла дітям передасться,

                І озветься співом в дорогих серцях,

                Хай лиш справжнє щастя,

                Тільки вірне щастя,

                Прилетить у долю, як вродливий птах.

Дитина: Будь здорова, мамо!

                Будь прекрасна, мила!

                Ніжність солов’їну я тобі несу

                Дякую, що вірності й святості навчила

                І  тримати правди вічну висоту!

                Не журися, мамо, що зустріла осінь,

                В ній калина дивна, як весна зорить

                І чарують зорі, і срібляться роси…

                Кличуть тебе, рідна, довго-довго жить!

Ведуча: Найкращі дні для на­ших матерів —

                Це дні, коли щасливі їхні діти.

                 Від нас залежить, скільки днів таких

                 Ми зможемо для матері зро­бити.

                  

Ведучий: Даруймо ж радість на­шим матерям,

                  Бо їм турбот і горя вистачає.

                  Я по собі давно вже знаю сам,

                  Як часто маму стомлюють печалі.

Ведуча:  Спасибі нашим ма­терям

                 За все під небом миру,

                 Вони життя дарують нам,

                А ми їм — вдячність щиру.

Ведучий: Зичимо радості земної два крила,

                  Аби вам калина довго ще цвіла.

                  Шана вам безмежна і земний уклін,

                   Дорогі наші, кохані матері.

                                     Пісня «                                 »

Ведуча:  Дорогі наші матері, ми ще і ще раз від усього серця вітаємо Вас з цим
                 прекрасним весняним святом — Днем Матері. Бажаємо Вам добра,
                 здійснення сонячних материнських мрій і надій.
                     Радості Вам безмеж, вдячності від дітей, синівської любові і тепла.

                  Хай Бог Вам дає сили та спокою, щасливої долі на рідній землі,
                  здоров’я на довгі літа.

Ведучий: Дорогі наші матері! Низький уклін вам за сердечність, турботу і
                  розуміння, якими сповнені ваші ніжні душі. Щиро бажаємо вам
                  міцного здоров′я, добра, достатку, родинної злагоди та благополуччя,
                  гідного продовження у найдорожчому своєму багатстві - дітях.

Ведуча: Якби зібрати всі слова земні,

                Ми б вибрали прості і невисокі,

                Щоб ваші дні трояндами цвіли,

                Щоб не були в житті ви одинокі.

Ведучий: Хай не спішать літа на ваш поріг,

                  Хай повсяк час здоров’я прибуває,

                  Ми ніжно любим вас і від душі

                  Всього найкращого бажаєм.

Ведуча: Хай в житі Вам радість буде,

               Процвітайте, як той цвіт,

               Дай же, Боже, нашим ненькам

               Многих, довгих і щасливих літ.

                                                               Пісня «                               »

Читець: Воістину небесна і земна,

               Заквітчана і терном, і барвінком,

               Свята і грішна, рідна, чарівна,

               Повіки будь, Повіки слався, жінко.

               Це ти мені явила білий світ.

               Це ти мене від лиха закривала:

               І в повоєнній холоднечі літ,

               Згортаючи, мене ти зігрівала.

               Це ти мені вогнем нуртуєш кров,

               Що стукотить, кипить і не вгаває.

               Земля, Вітчизна, доля і любов –

               Усе святе жіноче ім’я має.

               Якби не ти, земля моя єдина

               Зневірилась би  в щирості, у слові,

               Бо вже давно тримається вона

               Не на квітках, а на твоїй любові.

               Цвіти мені, калиною, край неба.

               Все людяне, що в серці зберегла,

               Від тебе. І для тебе. І про тебе.

               Лиш ти, єдина, гідна молитов,

               Всього життя немеркнуча сторінка. 

                                                           О. Головко. „Ода жінці“